Людмила – єдина дитина у своїх батьків. Вона – довгоочікувана, пізня дитина, з усіма наслідками, що звідси випливають: батьки трясуться над нею, як над п’ятирічною, незважаючи на її вік (Людмилі двадцять п’ять років) і сімейний стан. Більше того, її мати та батько, здається, живуть лише для неї. Рік тому вони купили квартиру на весілля дочки. Саме весілля було неймовірно незабутнім. Зараз Людмила ваrітна, і її батьки також активно “ждуть дитину”: купують товари, як маленькі, так і великі, навіть ті, без яких можна обійтися, наприклад, підігрівач для пляшечок та радіоняню, приносять доньці фрукти та тістечка, домовляються з професійними ліkарями. … Роман, чоловік Людмили, незадоволений. Він мав намір будувати своє сімейне життя самостійно, без активної участі батьків. І квартиру він хотів заробити сам, не відразу, але вже вживав заходів у цьому напрямку.
Рома так само не став би влаштовувати таке велике весілля. Він вважає, що після весілля потрібно жити самостійно та ні від кого не залежати. І думка про те, що все для дитини купує мама Люди, докорінно невірна – Рома постійно повідомляв про це дружину. – Ну, вона вже їх купила! – пояснила Людмила. – Що я можу зробити? Вони ж обуряться! Вони просто хочуть для нас найкращого! Вони намагаються для нас! А квартира вже куплена. Чому в ній не жити? І батьки вважають, що Роман має бути включений до їхніх планів. Вони ж не собі це роблять. І цикл було завершено: чи живете ви у квартирі, яку ми купили? – Живете. Чи користуєтесь ви речами?
-Так. Тоді допоможіть нам, будь ласка! Батьки планували відремонтувати квартиру до народження дитини, щоб заощадити гроші та використати власні ресурси. Рома запропонував найняти бригаду – ні за що, нам потрібні гроші на дитину, невже ми самі не можемо поклеїти шпалери? Як наслідок, протягом багатьох місяців Роман та його тесть проводили ночі та вихідні за ремонтом та фарбуванням. Навесні настала черга дачі, її треба було доробити до приїзду Люди та дитини, і роботи було багато. До того ж Рома вже кілька місяців їздив машиною – він прислуга на всі руки. Заїхати за ним, привезти туди, відвезти на дачу, на ринок. Рома дуже багато працює, йде рано, приходить пізно, вимотується, а доручення є практично щодня: потрібно терміново з’їздити туди, привезти те, батько замовив паркан, отже, у п’ятницю після роботи знову на дачу.
Ромі доручають дві роботи: основну з ранку до вечора та додаткову з вечора до пізньої ночі. І хоч би як він намагався бути добрим і світлим, чим глибше, тим більше дра тується. Люда виявляється серед двох вогнів. Вона відчуває Роміну втому, але й батьки тиснуть на неї. – У нього ж автомобіль! Що він утомився? Він молодий. У нього сидяча робота! У його віці ми працювали цілодобово безперервно за гроші, а він втомився! Він думав, що завести сім’ю та дитину буде так просто… А його мати не хоче брати активну участь у житті сина? Чи знає вона взагалі, що в неї скоро народиться онук? У будь-якому разі, розвивається вибухівка. Люда усвідомлює важливість питання, але вона не звикла суперечити батькам. А як же Роман?