Історія розгорнулася одного ранку, коли Ольгу розбудив крик Ігоря. Чоловічий голос пролунав із кухні, змусивши її швидко вдягнути капці і кинутися до нього. – Чому ти не спиш? – спитала вона, відчинивши двері. Ігор сидів на стільці з бо лючим виразом обличчя, та з настільки болючими, що Ольга інстинктивно потяглася за ліками. – Тобі недобре? – спитала вона. У паніці вона набрала номер служби швидкої допомоги.
Через п’ятнадцять хвилин приїхала машина і відвезла Ігоря з виєм сирен. – Будь ласка, Ольга, потурбуйся про Віру , – слабо просив Ігор, – ми чекаємо на дитину. Пробач мене. Ольга провела решту ночі в лікарняному коридорі, переслідувана привидами їхнього минулого. Вона пристрасно любила Ігоря до того дня, коли він відхилив її прохання створити сім’ю. – Я не готовий до дітей, – з серйозним виразом обличчя сказав він.
Тоді вона була готова наро джувати дитину, але потім було вже пізно. Тоді в їхнє життя увійшла Віра, молода, блакитноока дівчина з чарівними ямочками на щоках. Ольга взяла її до себе після того, як знайшла її в парку після невдалого складання вступних іспитів до університету. Віра швидко стала невід’ємною частиною їхньої родини, а також незабаром і kоханкою Ігоря. Ольга могла лише міркувати про свою ситуацію, думаючи: «Я привела kоханку чоловіка до свого дому…». Коли Ігор по мер, Ольга була у жа ху.
Повернувшись додому, вона виявила Віру, яка розмовляла з подругою, не знаючи нічого про траrедію. – Ігоря більше немає, – поділилася Ольга, а її голос був важкий від гrря. – Господи, що ж нам тепер робити? – здивовано спитала Віра. – Він хотів, щоб про тебе подбали. Ти можеш залишитись, якщо хочеш, — запропонувала Ольга. Подолавши ж ах, Віра висловила своє рішення залишити дитину, на що Ольга підбадьорливо відповіла: – Навіть не думай про інший варіант. Ми разом пройдемо через це. Так вони знайшли втіху одна в одній – дві жінки, об’єднані загальною втратою та майбутнім, яке вони зустрінуть разом.