У мене було двоє синів, обидва дорослі, і обох я любив однаково. Однак одному я допомагав більше, ніж іншому, і це викликало певний конфлікт. Я більше допомагав старшому синові, Андрію. Я вірив, що він подбає про мене в старості, тому більше вкладав у його сім’ю. – Тату, я вдячний за все, що ти для мене зробив, – сказав мені Андрій якось, – я обіцяю, що подбаю про тебе, коли знадоблюсь. З іншого боку, мій молодший син Іван обурювався, що я не допомагаю йому так, як допомагаю його братові. – Це нечесно, тату,- сказав мені Іван,- ти допоміг Андрію з будинком, а мені нічим не допоможеш. – Я вже дав тобі квартиру, – нагадав я йому, – вона належала твоїй бабусі, і ти її продав. У тебе був шанс, Іване.
– Але це було до того, як ти заробив усі ці гроші в Італії, – сказав Іван, – я теж твій син. Я заслуговую на твою допомогу. – Я не можу допомагати всім однаково, – сказав я йому, – я маю думати також і про своє майбутнє. Моя мама теж була незадоволена моїм рішенням допомагати Андрію більше, ніж Івану. – Купи Івану квартиру, – сказала вона мені, – він твій син, і ти повинен ставитися до них однаково. – Але я вже дав йому квартиру, – сказав я, – Андрій купив будинок за власний кошт. Він не у всьому покладався на мене. – Я все ж таки думаю, що тобі треба більше допомагати Івану, – сказала мама.
Незважаючи на розбіжності, я продовжував вкладати гроші у сім’ю Андрія. Я купив його дружині машину та допоміг їм з іншими витратами. – Я ціную все, що ти для нас зробив, тату, – сказав мені Андрій, – ти завжди можеш покладатися на мене. Іван усе ще був невдоволений мною, але я сподівався, що колись він зрозуміє моє рішення. А поки що мені потрібно було зосередитися на своєму майбутньому і подбати про те, щоб і про мене подбали у старості.