Це була наша десятирічна річниця весілля, і я довго чекала на цей день. Я приготувала Степанові сюрприз і з нетерпінням чекала на його повернення додому. Але коли він приїхав, він не мав подарунка, і він навіть не привітав мене. Мені було боляче і прикро, особливо тому, що я багато працювала, щоб встигати господарювати і ростити двох дітей і встигнути одночасно з цим влаштувати чоловікові романтик.
Степан часто приходив додому дивитися телевізор, залишаючи мені все інше, у тому числі доглядати дітей, допомагати їм з уроками та відвідувати батьківські збори. Я була виснажена, а коли він того дня почав критикувати мої «жіночі» обов’язки, мій терпець урвався. Я зібрала речі та поїхала до мами. Заспокоївшись, я вирішила поговорити зі Степаном та вирішити наші запитання. Я записала всі свої щоденні завдання та пояснила йому, як це складно для мене.
Чоловік вислухав, перепросив і запропонував розділити наші обов’язки. Ми разом ходили магазинами за подарунком, та й ми самі частенько отримували подарунки один від одного. Найважливіший урок, який ми засвоїли, полягав у тому, щоб говорити про свої почуття, а не мовчати. Степан навіть не зрозумів, що щось не так, доки я йому все не висловила. А скільки сімей на цьому ґрунті руй нуються! Це був цінний урок для нас обох, і в результаті наші стосунки лише покращали.