На роботі Ганна сьогодні мала аврал. Дівчина вимоталася до краю. Та ще й начальник “утішив”. Через системну помилку їх відділ зазнав збитків. Начальник відділу вирішив покрити ці збитки із премії працівників. “Не бачити мені нового пальта”, з сумом подумала Ганна. Потім у тісному, вбитому автобусі їй нахамила якась тітка. Втомлена, у поганому настрої, поверталася додому, але борг матері та дружини змусив зайти до супермаркету, наповнити візок необхідними продуктами. Ганна вже підходила до каси, коли згадала, що діставала гаманець на роботі. А от поклала його назад у сумку чи ні – не пам’ятала. Перевірила. Точно. У сумці гаманця нема, залишила на роботі. Це непорозуміння зовсім підкосило сили Анни.
Залишивши візок на місці, дівчина попленталася додому. Увійшовши в квартиру, дівчина дійшла до дивана, звалилася на нього, подумавши: “Трохи відпочину, потім встану, приготую щось своїм хлопчикам” і вирубалася… – Мама! Мама! – крізь сон Ганна почула, як підбіг до неї син. – Мишко, тихіше, бачиш, мама втомилася. Нехай відпочине,— почула вона голос чоловіка. – Добре, хай відпочине, – пошепки погодився син, і Ганну знову поглинула тиша… – Кохана, вечеря готова, вставай, охолоне. Ти ж нічого не їла, — Андрій будив її поцілунками. У лоб, у скроню, в ніс.
– Вітання! А куди ви йшли? – потягнувшись, а потім обійнявши чоловіка за шию, прошепотіла Ганна. – До магазину виходили. Купили продуктів, приготували вечерю. Мишко вже сів за стіл. Чекає на нас з тобою. Невелика, але зручна кухня якраз під розмір сім’ї. Мишко з задоволенням їв зварені батьком макарони, Андрій що розповідав, напевно, веселе, бо час від часу чувся сміх. Ганна ж, зворушена увагою та турботою своїх чоловіків, дивилася на них і не могла на них надивитись. Забула про всі неприємності. – Що? – здивувався чоловік. – Яке щастя, що ви є!