Мріяла жити багато, а в результаті… Галя із чоловіком, за тридцять років спільного життя, нічого свого не нажили. Що залишили батьки, тим й задовольнялися. Свого нічого до хати не принесли. Коли вона, шукаючи багатства, вирішила поїхати на заробітки за кордон, чоловік заперечував. – Так, не шикуємо. Але ж живемо нормально. Куди тебе понесло? Але Галя не послухалася чоловіка. У свої сорок вісім років Галя виглядала чудово. І господиня чудова. Влаштувалася кухаркою у багату родину. Хазяїн, бізнесмен, із дружиною, близько вісімдесяти років та їх п’ятдесятирічний син художник, жили у своєму великому котеджі. Пішли робочі будні.
Чи то смачна куховарство Галини, чи її зовнішність вплинули на художника, але той закохався в Галю. Незабаром жінка не встояла і відповіла взаємністю. Галя вчинила чесно. Не стала зраджувати чоловіка. Повернулась, розлучилася з Ігорем і знову поїхала до свого художника. Вийшла заміж. Галя хотіла дитину від коханого. – Навіщо тобі, у твоєму віці, йти на такий ризик? Але тобі вирішувати. Хочеш – рожай. Незабаром не ста ло старого хазяїна. Галина вже потирала руки – вона стане господаркою. Але… Весь свій стан старий заповів онукові.
– А ти думала, що я все життя неодруженим прожив. Ні. Я був одружений. Мій син допомагав дідові у його бізнесі. Мене сам бізнес не цікавить. От батько й залишив стан онуку… Незабаром вони з Чеславом переїхали до крихітної квартири. Син призначив батькові пенсію. У принципі не маленьку. Але Чеслав все витрачав на себе і на свої гулянки, яких згодом ставало дедалі більше. Галя народила дочку. Працювати була не в змозі. Грошей катастрофічно не вистачало. У розпачі жінка зателефонувала Ігореві і розповіла про все. Чоловік довго мовчав, потім сказав: – Повертайся. Своїх дітей виростили, і твою дівчинку виростимо. Галина поїздом їхала додому і думала: “На старості років у подолі принесла”.