Прийшла я додому з роботи, а мій син збирає свої речі. Комп’ютер уже в коробці, одяг зібраний у валізу, приставку також зібрав, а я стою і не розумію, що відбувається! — Назаре, що ти робиш? Куди ти зібрався? — Ми тепер із Дашею разом житимемо! — з усмішкою відповів син. — Я нічого не розумію, синку. Звідки будеш брати гроші? Тобі ж лише 19 років виповнилося, стипендії у тебе немає, а квартиру винаймати дорого! Ти все добре обдумав, Назаре? — Мамо, не хвилюйся. Грошей я накопичив із літніх підробітків, тож на кілька місяців вистачить, а там влаштуюсь на роботу після навчання в університеті. Я її люблю і це нормально, коли молодь живе окремо від батьків. Я вас ще познайомлю з Дашею. Я не стала сперечатися із сином і дозволила йому продовжити збирати речі для переїзду.
Незабаром прийшов мій чоловік, який також був приголомшений побаченим, але я його заспокоїла та пояснила ситуацію. Другого дня чоловік йому допоміг винести до таксі речі, і Назар поїхав. Минуло більше двох тижнів, а син навіть не подзвонив – чоловік мені заборонив самій дзвонити йому! І тут раптом одного вечора пролунав дзвінок — це був Назар. Як я хотіла почути голос свого сина! Радо підняла слухавку, але те, що він сказав мені було неприємно чути. Добре, що чоловіка поряд не було в цей момент. — Мамо, мені в університеті сказали, що треба заплатити за другий семестр навчання. Ти заплатиш? Майже цілий місяць він не дзвонив, а зараз навіть не запитавши, як ми, цікавиться тільки чи заплачу я за навчання! Такого я не чекала від свого сина.
— Ти знаєш, Назаре, я не оплачуватиму твоє навчання. Ти переїхав від нас, тепер ти самостійний, ось і плати за навчання в університеті сам. – Дякую, мам! Я такого не чекав від тебе, думав ти мене підтримаєш і допоможеш, — злісно відповів Назар. — Сину, я тебе підтримала. Ти хотів самостійного життя – ось тобі воно, справляйся з усім сам! Назар навіть не дослухав те, що я йому казала, а кинув слухавку. Нехай розуміє, що самостійне життя не таке легке вести, як йому здається. Зміг орендувати квартиру, хай оплачує собі навчання! Готую на кухні ввечері і до мене підходить чоловік і дає телефон – це дзвонить Назар. — Мамо, вибач мені, що я з тобою так негарно говорив. Я хочу повернутися до вас із татом, — розгублено казав мій син. — Я не злюся на тебе, синку. Повертайся, ми завжди раді бачити тебе вдома!