Володимир ретельно готувався до втечі від дружини. Чому до втечі? Чому не піти нормально? Бо одного разу він напівжартома запитав: – Мила, а що ти зробиш, якщо я вирішу піти від тебе? Галя уважно подивилася на чоловіка, а потім докладно пояснила, що з ним і його kоханкою зробить. – Тобі б сценарії фільмів жа хів писати! – збліднувши від стра ху, сказав Володимир. І почав готуватися до втечі. Склав дещо з речей у стару спортивну сумку, зверху поклав старі журнали та поклав у комірчині. – Деколи хочеться прочитати старі, добрі журнали. Нехай вони тут полежать, – пояснив він дружині. І ось настав день, точніше, ніч втечі. – Я спати. Довго не засиджуйся, – сказала Галина чоловікові.
Володимир сидів до першої години ночі. Щоб дружина міцніше заснула. Потім підвівся, забрав сумку з речами і вийшов із квартири. Вийшовши із під’їзду, вирішив замовити таксі. І тут виявив, що телефон залишив удома. Залишивши речі у ніші на першому поверсі, піднявся на свій поверх. І тут друга напасть – він забув ключі. Довелося дзвонити у двері. Дружина відчинила. – Вибач, кохана, ключі та телефон забув, – повинився він. – А ти де був? – здивувалася дружина. – Погуляти вийшов. Ти уявити собі не можеш, яка чудова на вулиці погода. Заберу ключі та телефон, і піду. А ти спи. – Довго не затримуйся, – проінструктувала його дружина і попрямувала до спальні.
Володимир, забравши телефон та ключі, вийшов. “Ух, пронесло”, полегшено зітхнув він. Спустившись на перший поверх, виявив, що сумки з його речами немає. “Не може такого бути! О другій годині ночі! Кому знадобилося шастати в цій ніші?!”, вже не витерпів чоловік. Вийшов із під’їзду, звалився на лаву і уткнувся обличчям у долоні. Просидівши півгодини, дійшов висновку – сама доля була проти його втечі! З опущеною головою він повернувся додому. Наступного дня він відправив повідомлення Томі: “Між нами все закінчено. Не дзвони мені, і не шукай зустрічей!”, а потім заніс телефон kоханки до чорного списку…