– Юлю, я знаю, що скоро по мру. Жити мені лишилося недовго. Ця хво роба забирає в мене усі сили. Будь ласка, після моєї сме рті не залишай мою дочку Катю. Олексій із нею не впорається. Який же він батько? Він такий легковажний, що не зможе подбати про Катю. А ми з тобою найкращі подруги. Ти любитимеш мою дочку і піклуватимешся про неї. З хво робою Євгенія не впоралася. Юля ж вирішила виконати останнє бажання подруги та забрати її дочку до себе. – Навіщо нам у будинку чужа дитина? – Заявив чоловік. – Яка ж вона чужа? Ти ж знаєш, що в неї немає нікого. Ми повинні про неї подбати. – Чому це ми? А як же Олексій? Нехай сам і виховує свою дочку. Ми маємо сина, а доньку ми ще наро димо. Я категорично проти її присутності у нашому будинку.
Але Юля таки забрала Катю. Не могла вона залишити цю дитину. Адже їй було так важко. У сім років втратити матір, а незабаром їй йти до першого класу. Першого вересня Юля зібрала Катю до школи і разом із сином вони відвели Катю до її вчительки. Катя дуже сумувала за матір’ю, згадувала про неї і nлакала. Юля ледь заспокоювала її. У гості до них приїхала свекруха. – Ну де ж ваша сирітка? – відразу ж сказала вона. – Ну яка вона сирітка, – обу рилася Юля. На кухні свекруха розмовляла із сином на підвищених тонах.
– Якщо Юля дізнається, що Катя твоя дочка, то вона тобі влаштує солодке життя. Катя дуже схожа на тебе. Вона незабаром це помітить. – Так, я це помічала, але не думала, що вона може бути твоєю дочкою. Подруга мені казала, що ти на неї задивляєшся, але про те, що вона тобі дочку народила, про це вона промовчала, – обурено промовила Юля, непомітно для них зайшовши на кухню. – Ти все не так зрозуміла, – кричав їй чоловік. – Все я дуже добре зрозуміла. Ти, знаючи, що Катя твоя дочка, не хотів брати її до свого дому. Який ти після цього батько? Який ти безсовісний. З чоловіком Юля розлучилася, сина та Катю забрала. Не змогла вона пробачити чоловікові не зраду, а те, що рідну дочку не хотів приймати.