Юрій дивився на свою дружину і не вірив, що міг на ній одружитися. Колись вона була найкрасивішою в університеті, всі на неї заглядалися. Усі хлопці по ній сохли. А зараз вона стала круглою, безформною та негарною. Від підборів відмовилася, зачіски не робила. «Навіщо я з нею живу? Навіщо я повернувся до неї? Навколо стільки красивих і доглянутих жінок, а мені дісталося ось це кругле незрозуміло що», – думав він. Почувши черговий сміх дружини, Юрій не втримався і висловив їй усе. – Не хочу я з тобою більше жити. Я не з такою одружився. Одружився я з красунею, а її ніби підмінили. Ти стала така кругла, що тебе навіть з місця не можна підняти.
– Про що це ти? Ти якось змінився, став зл им. – Це ти змінилася. З красуні перетворилася на колобка, чи що. Розлюбив я тебе, не хочу я з тобою більше жити. Усі жінки, як жінки, а ти за собою зовсім не стежиш. Нормальної зачіски навіть робити не хочеш. – Іди і запам’ятай, що назад я тебе вже не прийму. Сам також не подарунок. Нічого за стільки років не нажив, нічого не маєш. Квартиру мені купили батьки, я в ній спокійно житиму. Юрій пішов, а Світлана була вже ваrітна. Від спільних знайомих він дізнався про ваrітність дружини, попросився назад, і Світлана його прийняла.
Прийняла більше для сина, аніж для себе. Вона ще пам’ятала всі образи, що сказав їй чоловік. Жили вони кілька років разом, працювали обоє, їм допомагали батьки Світлани. А коли якось Світлана відчула себе поrано і повернулася додому раніше, застала чоловіка з kоханкою. Перепрошувати він не став, просто зібрався і пішов. Світлані було прикро, але вона не лая лася. Не хочеш жити з жінкою, скажи їй про це і піди, як чоловік. А не як Юрій. То йшов, то приходив, потім ще раз передумав. У всіх життєвих ситуаціях чоловік має залишатися чоловіком.