“Свекрухи вони і такі, і сякі…”, раз у раз чула Ніна від подруг. Тож дуже боялася знайомства з мамою Михайла. Добре, що вона жила за двісті кілометрів від міста. І за рік, що Ніна з Михайлом живуть разом, вона примудрилася під різними приводами відтягнути знайомство зі свекрухою. Але все ж таки день знайомства настав. Ніна вирушила в цю поїздку, як на каторгу. Марина Петрівна зустріла гостей із широкою посмішкою. Сама від себе такого не чекаючи, Ніна засяяла у відповідь. Свекруха інакше як “дочка”, до неї не зверталася. І сина постійно повчає: – Не можна їй тяжкості тягати, дівчинці ще народжувати… Подушку м’яку їй принеси… В город її не веди, нема чого там робити…
– Марино Петрівно, ви чия мама?! – жартома обу рювався Михайло… Після весілля Ніна, по наученню своїх подруг, все чекала, коли свекруха почне “зуби показувати”. Не дочикалася. Свекруха приїжджає рідко, телефоном завжди кличе до себе в гості. Коли молоді приїжджають до неї, вона невістці не дозволяє нічого робити. “Відпочивай!”, каже. А як народився у Марини Петрівни онук, так свекруха вмовила сина привезти невістку з онуком до неї. Два місяці Ніна жила у Марини Петрівни. Та у всьому допомагала невістці. Вдома нічого робити не давала. “Твоя справа син”, – говорила свекруха.
Тепер і вона до свекрухи звертається “мама”. А синочок на свіжому повітрі спить добре… Повернулася Ніна до своєї квартири. – Ну, як твоя свекруха? – налетіли подруги. – Не свекруха, а мама. Вона в мене дуже гарна. – Ніколи не повіримо в це! – заявили подруги. – Свекрухи завжди за своїх синів переживають! – А мама переживає не за сина, а за всю його родину. Ох, дівчата, ось виросте Пашенька, одружитися, і я його дружині буду такою ж свекрухою, як моя Марина Петрівна. І я взагалі не розумію, чому у вас завжди сутички з мамами чоловіків. Адже ви любите одного і того ж чоловіка, тільки кожна по-своєму. Так об’єднайте ваше кохання, а не намагайтеся протиставляти.