Мені було трохи більше чотирьох років, коли тато пішов від нас. Пізніше я дізналася, що мама у мене rуляла праворуч і ліворуч. Тож батько пішов від неї. Але не від мене. Минув рік. Очевидно я заважала мамі насолоджуватися життям, тому вона підкинула мене бабусі, татовій мамі. Вона привезла мене до неї в будинок, наказала мені чекати тут, сама зателефонувала в двері і втекла. Було вже пізно, бабуся нагодувала мене і поклала спати. Прокинулася від голосу батька, який говорив телефоном. – Це твоя донька! Як ти можеш так чинити…
– Добре. Сьогодні ж зустрічаємось у адвоката. Ти пишеш відмовну від дитини, а я переписую на тебе квартиру. Більше мама у моєму житті не з’явилася. Я жила з бабусею та батьком. Я отримувала все найкраще: і іграшки, і одяг, і дитсадок, і школа. На сьогодні мені вже 27 років. Я заміжня. У мене двоє чудових дітей. Рік тому не ста ло бабусі. Вона відписала мені у спадок свою квартиру. Нині ми там живемо. Тато часто до нас приїжджає. Приїжджає зі своєю новою дружиною. Рита дуже добре ставиться до моїх дітей. Вони її звуть бабуся Рита. Якось я з дітьми відпочивала у ТРЦ. Там у них чудовий ігровий майданчик.
І тут до мене підсідає якась неохайно одягнена жінка, від якої несе перегаром. – Наталю, це я. Твоя мама, – сказала вона, старанно видавлюючи зі своїх очей сльози. – Я тоді змушена була віддати тебе батькові, бо він погрожував через суд забрати тебе. А зараз у мене навіть даху над головою нема. Я мовчала, не могла та й не хотіла ні про що з нею говорити. – А це мої онуки? Які гарненькі. Діти, підійдіть до своєї бабусі. Цього допустити я не могла. – Діти, ми йдемо додому! – Наказала я дітям, потім повернулася до старої, – Ви помиляєтеся! Я не ваша Наташа! Охорона! Молодий охоронець узяв стару за руку і повів її до виходу… І мені абсолютно не соромно за вчинок.