З початком бойових дій, до нас, до Івано-Франківська, переїхали з Києва родичі дружини, а саме її мама та сестра. Сестра, Юля навчається в університеті дистанційно, теща просто вдома сидить, дружина у декреті. Виходить, що я один годую всю нашу велику родину. Комуналка, продукти, купівля одягу, а на дитину скільки потрібно! Вони, звісно, отримують допомогу від держави, але вона мізерна, і я її навіть не бачу, кажуть, на особисті витрати пішла… Ну, хай. Я не жаліюсь. Треба – отже, треба. Обставини такі. Проблема в тому, що моя теща справжня мегера, схиблена на чистоті. Вона причепиться навіть до найменшої порошинки в будинку. Кожному покаже, де та що зробити. Тому в нас постійні сварkи та kонфлікти.
Я спочатку не брав участі в них, але потім і до мене черга дійшла. Того вечора я дуже пізно повернувся з роботи близько 11. Вечеряв сам, всі вже спали. Тарілку після вечері поставив у раковину, мити її сил не було зовсім. А вранці прокинувся не від поцілунку дружини, а від крику тещі: – Боже, ну що ж ти за сви ня? Я ж просила не залишати брудний посуд на ніч! Воно ж сме рдить! – Я, звичайно, вибачаюсь, – тут я вже не витримав, – але ви, здорова баба, повна сил, сидите у мене на шиї, а я вас утримую і не обу рююсь! І зараз би цього не сказав, якби ви зранку не kричали на весь дім! Адже ви цілий день удома, хіба важко помити тарілку?
– Оленко, ти чула? Чула, як він зі мною розмовляє? – Теща почала грати на почуттях моєї дружини. – Сергію, ну ти ж знаєш, як мама не переносить безладдя! Міг тарілку сполоснути. Ось цього я не очікував. Думав, Олена стане на мій бік, а не на бік матері. Мені й так здавалося, що з приїздом рідні ми віддалилися один від одного. – Знаєте, якщо вам щось дуже не подобається, то можете до Києва повертатись… Там люди вже теж нормально живуть! – Я одягнувся, грюкнув дверима і пішов на роботу. Я не заслужив на таке ставлення. Не розумію, як мені порозумітися з тещею? Я просто не витримую. Але й за нашу родину переживаю. Бо юся, щоб до розлу чення не дійшло.