Я дочці одразу казала, що вона знайшла собі картинку, а не чоловіка. І зі своїм характером намучиться з ним дуже сильно. Але вона просто затикала вуха та слухати мене відмовлялася. Не скажу, що зять мені просто не сподобався. Гарний він хлопець, помітний, але з іншого тесту зліплений. Виховувався в іншій сім’ї і не уявляє, як відбувається реальне життя. Артем у нас натура творча, що витає вічно десь у хмарах. Воно, може, й добре, коли в тебе є натовп покоївок, кухарів та іншої слуги. Але в наших реаліях такого немає й близько. Дочка у мене працює бухгалтером на одному заводі. Їм там за бартером дали запрошення на якийсь місцевий фестиваль. Там вони з Артемом і познайомилися. Дуже вже він її вразив своєю начитаністю, вмінням складати красиво слова і взагалі був не схожий на тих чоловіків, що були у доньки раніше. Сам він спадковий інтелігент.
Мама музику викладала, тато читав лекції в університеті, бабусі з дідусями теж були з освічених та башковитих. Сама мати Артема, як я зрозуміла, по господарству нічого не робила. У них була економка, що приходить, яка і їжу готувала, і прибирала. Сама сватя тільки в посудомийку могла тарілки після вечері поставити. Батьки зятя були проти шлюбу єдиного сина. Сваття хвалила невістку, казала, що та чудова господиня і дуже серйозна дівчина. А я одразу бачила, що максимум рік-другий, а потім почнуться проблеми. На економку у них грошей немає, та й дочка не допустила б, щоб хтось по її будинку ходив свої порядки встановлював. Зять же у плані домашнього господарства ніякий. У них вдома була плита з автозапалюванням, а у доньки звичайна газова. Ну просто все – включив газ, підніс сірник – ось і вся проблема. Але зять і з цим не впорався. Довелося купувати електричний чайник, бо донька на роботу йшла раніше, а Артем навіть кави попити не міг.
Смішно начебто, але це якщо збоку. А так зовсім сумна виходила картина. Дочка сама все по дому робила, а чоловік сидить книжку читає, чи кудись на виставку втік чи лекцію послухати. Дочка сердилась, мені скаржилася, а я що їй можу сказати? Бачили очи, куди ручки тяглися. Я їй одразу казала, що треба шукати чоловіка для життя, а не плавати у хмарах. Зараз у них скандали вже двосторонні, не лише донька має претензії, а й зять. Вона йому плеш проїдає, що він у побуті марніше хом’ячка, а він їй відповідає, що з нею розмовляти нема про що. – Заявив, що я зовсім не розвиваюся, а моя стеля – це перегляд перед сном тупого серіалу, – обурюється дочка. – А коли мені розвиватися, якщо я чи працюю, чи справами займаюся? Ну так-то вона має рацію.
Зять зранку встав, узяв чистенькі шкарпетки з шафи, одягнув чистеньку прасувану сорочку і такі ж штани, з’їв приготований дружиною сніданок, забрав контейнер із приготованим нею обідом і пішов. Увечері в нього теж із турбот лише змінити одяг, помитися, поїсти. А далі хоч оперу слухай, хоч балет дивися, хоч лекції читай. Дочка ж ці шкарпетки збирає, стирає, прибирає у шафу, посуд миє, сніданок-обід-вечеря готує, порядки наводить. І все це після роботи. Який тут саморозвиток? Лаються, але поки що не розходяться. Я дочки нічого не говорю, але сподіваюся, що вони розійдуться. Ну, ось не пара вони. Кожному треба шукати пару по собі, а то так і постійно будуть як кішка з собакою жити. Але ж це у них ще дітей нема.