Яка ж дивна логіка у мого чоловіка! Сам, значить, не цікавиться нашим сином і не прагне більше заробляти, а від мене вимагає, щоб я сиділа з ним як прив’язана і навіть не думала виходити на роботу. Справа в тому, що мій чоловік Боря влаштував грандіозний скандал, коли я поділилася планами записати нашого Льошеньку в садок наступного року. Йому якраз виповниться три роки. Я, після цього, зможу влаштуватися хоч на якусь роботу, щоб нашій сім’ї стало жити трохи легше, оскільки зарплати чоловіка вистачає впритул, і ми змушені багато в чому собі відмовляти. До того ж, мені набридло сидіти в чотирьох стінах. Та й у Льоші буде повноцінна соціалізація. А заразом він відболіється до школи. Однак чоловік уперся рогом, що дитині ні до чого спілкування з виховательками, які для неї – сторонні люди. Щодо спілкування з однолітками, він стверджує, що нашому синові цілком вистачить дитячого майданчика.
А щоб він потім не прохво рів увесь перший клас, чоловік вважає, що треба займатися гартуванням. Та що чоловік розуміє у питаннях виховання та дитячого здоров’я? А коли я стала наголошувати на тому, що завдяки моєму рішенню ми зможемо хоча б трохи видихнути у фінансовому плані, чоловік і зовсім зви нуватив мене в меркантильності. “Грошами мене дорікати надумала?! Я що, мало заробляю? І взагалі, максимум, куди тебе візьмуть – то це в прибиральниці чи касирки. Тому що нікому не потрібен працівник, який весь час тікатиме на ліkарняні!”. Я і без чоловіка усвідомлюю, що на нормальну роботу мене найближчим часом не візьмуть. Просто, після завершення навчання я пропрацювала лише півроку, потім несподівано заваrітніла, після чого мене “попросили”. В принципі, я готова мити підлогу або сидіти на касі, адже навіть за такого розкладу стане легше.
Просто, мені вже набри дло купувати по акції фрукти, овочі, крупи та курячі потрошки, які ще треба доводити до пуття, щоб вони були їстівними. А одяг та взуття для дитини нам вічно віддають родичі та друзі. А самі ми одягаємось у секонд-хендах. Звичайно, по нам видно, що живемо ми зовсім небагато. Однак Боря впевнений, що він чудово справляється з роллю здобувача, а отже, я маю займатися лише домом та дитиною. Я мрію жити нормально, а не ходити в обносках і харчуватися лише акційними продуктами. І Льошеньці зовсім не бажаю напівзлиденного дитинства. Тому дитячий садок у нашому випадку став би гарним виходом. Тим більше, я вже дізналася у мам із майданчика, що в наших районних садках працюють адекватні вихователі, які не підвищують голосу на малюків. А вже про рукоприкладство і не йдеться.
Хоча я, якщо чесно, розраховувала на підтримку чоловіка і те, що після мого виходу на роботу він нарешті почне брати участь у побутових справах – до декрету і з цим проблем не було. Однак я помилилася – Борі цього нічого не треба. Він звик після роботи розвалюватися в кріслі і тупити в телефон, і змінювати своїх звичок не збирається, якщо судити з його настрою. До того ж, днями чоловік мені пригрозив розлученням, якщо я ще раз порушу тему дитячого садка. Звичайно, я більше не зможу тягнути весь побут на собі, як це роблю зараз. Не можу сказати, що я до трясучки боюся розлу чення, хоч і знаю, що якийсь час нам з Льошею припаде туго. З іншого боку, мої батьки готові мене прийняти та матеріально підтримати, доки я не знайду роботу. Саме недавно обговорила з ними цей момент. Думаю, в моєму випадку краще розлучитися, ніж терпіти чоловіка-егоїста з патріархальними замашками.