Я завжди намагалася надати своїй дочці максимальну підтримку та допомогу. Все це подвоїлося, коли вона вийшла заміж, бо дочка була вже не одна, а з чоловіком. А моє кохання було настільки велике, що можна було б огорнути ним цілу гвардію. Чомусь я завжди вважала, що батьки допомагають своїм дітям до старості, а потім міняються місцями. Так було і з моїми батьками, бабусями та дідусями… Я живу неподалік Даші з Колею. Пішки йти хвилин 10-15. Живу у квартирі, а вони – у новому будинку. Я з батьками Колі допомагали у покупці. Вони хотіли, щоб після весілля діти мали свій будинок. Я обожнюю дочку, хвалю її, але господиня з неї ніяка. Це було видно змалку. Свій одяг вона викидала, а посуд і підлогу доводилося мити за нею. Поки все добре. У будинку не брудно, вона вміє готувати смачні страви, кидає білизну в пральну машину, але ніколи її не гладить. Звичайно, мені не хотілося лізти до чужого дому зі своїми наkазами.
Але при кожній нагоді нагадувала дочці, що вона повинна бути домогосподаркою, і звертала увагу на деякі деталі. Мені все одно було ніяково перед зятем. Він думатиме, що я її так виховала. Але що там, нічого не кажу, але брудна одежа лежить у кошику вже тиждень, у раковині купа посуду, а дзеркала такі брудні, що себе не видно. Це її анітрохи не бен тежило. Нещодавно діти купили квитки на море та полетіли відпочивати. На десять днів. Вони рідко кудись їздили, бо витрачали все, що в них було, на будинок та ремонт, і тепер могли собі це дозволити. Ціни були нижчими, особливо восени. Оскільки зять любив свої рослини, просив мене приходити і поливати горщики. Він сам їх доглядав… Бо знав, що доньці це довірити не можна. Я з радістю погодилася. Мені було не по собі, коли я вперше увійшла до цього дому.
Важко передати словами, як там було бру дно! Спочатку я сумнівалася, чи хороша це ідея, але все ж таки почала забиратися в будинку. Може, у дочки не вистачає часу і тому вона не забирається? А я їй поможу. Я приходила кілька разів і потихеньку наводила лад. Випрала весь брудний одяг, розвісила його сушитися, погладила і запхала в шафи. Позбулася грибка у ванній! І, між іншим, це новий будинок! Вимила весь посуд і розставила все по поличках на кухні. Все навіть блищало. Око радіє. Я припускала, що діти оцінять мої старання! Коли діти приїхали, ми всі разом зайшли до хати . У моєї дочки трапилася істериkа. Хто дозволив мені копатися в їхніх речах? Вона одразу ж забрала у мене ключі. – Це було дуже неввічливо з твого боку, мамо! – Вигукнула вона. – Я хотіла кращого… Без жодних негативних думок… Минуло два тижні, а вони й досі не вийшли зі мною на зв’язок. Я не поспішаю з примиренням, тому що не вважаю, що зробила щось поrане, за що варто було б виба чатися…