– Все набри дло! Іду до мами! – заявила Інна чоловікові. Борис, поглинений футболом, навіть не почув, що сказала йому дружина. – Мамо, можна ми з Павликом у тебе трохи поживемо, – сказала Інна матері. – Живіть, скільки треба! Посва рилися з Борею? – Ні. Просто він мені нічим не допомагає, а ти зараз у відпустці. – Ти куди зникла? – поцікавився чоловік, який зателефонував увечері. – Я, йдучи, все тобі сказала. – Нічого не чув. – Звичайно, ти, крім свого футболу, нічого не бачиш і не чуєш! У мами я. – Почалося! А вечерю чому не приготувала? – Не встигла. Ти ж мені не допомагаєш! – А коли повернешся? – За місяць інший.
– Навіщо заміж виходила, якщо від мами не можеш відірватися?! – Ну вже явно не за тім, щоб доглядати за тобою! – Ти з мене підкаблучника не зробила… Пустопорожня розмова набридла Інні, і вона кинула слухавку… Через шість днів Боря знову зателефонував до Інни. – Кохана, я по тобі сумував. Давай я по тобі заїду, привезу вас додому. – Обіцяєш допомагати мені? – Ніколи я не займатимуся бабськими справами! Минуло ще три тижні. Павлик підріс, почав спати всю ніч не прокидаючись. У суботу Інна сказала мамі. – Поїду я з Борькою помирюся. Потім ми разом приїдемо за Павликом.
– Правильно, доню! – схвалила наміри Інни Ольга Захарівна. Зайшовши до своєї квартири, Інна спіткнулася про жіночі туфлі. Пройшовши далі, побачила розкиданий там і там жіночий одяг, а у своїй спальні, на своєму ліжку чоловіка з якоюсь дівчиною. Говорити щось було зайвим. Інна повернулася і попрямувала до виходу. – Інно, стій! – Чоловік кинувся за нею. – Я тебе люблю, мені потрібна лише ти. А ця так… Інна, грюкнувши дверима, вибігла з квартири. Вона готова було пробачити чоловічі все, але не зра ду.