Ніколи не забуду того діалогу. Ми сиділи з Наташею на кухні, і вона, як завжди, скаржилася на свого кавалера. Вона вже рік із кимось зустрічається і тримає це у таємниці. Зазвичай вона незадоволена тим, що чоловік приділяє їй мало уваги та не дарує дорогих подарунків. З Наталкою я вже п’ять років дружу, познайомились на моїй минулій роботі. Жінка вона дуже ефектна, цим активно користується. Чоловіки за нею натовпами бігають.
Щоправда, жоден не затримується в її обіймах надовго, рік – це максимум. Наталя шукає якийсь ідеал. -Та всі чоловіки однакові. Дурні вони, а ще всі зрадники! – говорила вона того дня. -Ну Наташа, чому всі? Мій Максим, наприклад, зовсім не такий! У цей момент вона багатозначно посміхнулася. -Ти його просто погано знаєш. Я не надала в цей момент її словам жодного значення. Але їх довелося згадати за місяць.
Вона знала, про що говорить. Повернулась я якось раніше з дачі і зас тала Наташу разом із моїм чоловіком у нашому подружньому ліжkу. Тут усе стало на свої місця. Стало зрозуміло, куди так швидко витікає наш сімейний бюджет. Виявляється, що мій чоловік був тим жмотом безвідповідальним, на якого вона так часто мені скаржилася. І вистачало совісті скаржитися саме мені! Мене ситуація вражає своїм абсурдом.