Ми думали, чи варто уси новити 10-річного Сашка, який не особливо виділявся талантами. У результаті ми взяли його, і лише через 15 років ми зрозуміли дещо важливе

Ми з чоловіком колись багато років тому вирішили зробити добру справу та забрати дитину з дитя чого будинку до нас у родину. Багато знайомих нас відмовляли, мовляв, навіщо вам дитина з незрозумілою rенетикою. Справа не в тому, що ми не могли своїх нарo дити, просто хотілося когось ощасливити. У нас на той момент уже був і син, і дочка. Сашка ми уси новили у віці десяти років. Точно не можу пояснити що, але щось у ньому нас зачепило.

На вигляд він був звичайним хлопцем, вчився поrано, талантами не виділявся, але погляд був якийсь дуже щирий. Сашко не вірив, що його можуть забрати до родини. Тих, хто затримався до років десяти, практично ніколи не брали, віддаючи перевагу дітям молодше. Такому розвитку подій хлопчик був дуже радий. У нас вдома, після періоду адаптації, оповитий любов’ю та підтримкою, він змінився, у нього з’явилася мотивація вчитися і бажання чогось прагнути.

Дев’ятий клас Сашко закінчував уже відмінником. Ми з чоловіком підтримували його, як могли. Сашко вже дорослий хлопець, йому 25 років. Він закінчив юридичний інститут і тепер затребуваний фахівець. Наші біологічні діти роз’їхалися Європою, а Сашко вирішив залишитися з нами. Він наша гордість. Не бій теся уси новлювати дітей: повірте, вони можуть стати по-справжньому рідними.

Leave a Comment