Я зайшла в потяг, окинула вагон поглядом, помітила симпатичного хлопця наприкінці і вирішила підсісти до нього, бо там було вільно. Майже одразу я дістала книгу і уткнулася в неї. Раз у раз хлопець кидав у мій бік зацікавлені погляди. А потім таки не витримав і заговорив першим: -У Вас гарний літературний смак. А Багряного любите? Я всміхнулася йому.
Діалог повільно, але з тем літератури перейшов на особисті теми. Юрій був дуже приємним, хлопцем. Виявилося, що ми маємо дуже багато спільних інтересів. Ми навіть обмінялися номерами. Юрко теж активно висловлював симпатію, він навіть запросив на побачення. Мене здивувало те, що їдемо ми до одного і того ж самого міста.
-А ти до кого? -До бабусі. -А я до бабусиної сестри. Живе на околиці. Її будинок раніше був готелем. Тут очі Юри здивовано розширилися. – Її звуть Людмилою Миронівною, так? Я повільно кивнула . -А ти звідки знаєш? Тут Юрко почервонів, зблід, а потім криво посміхнувся. -Ох, Світлано, побачення нам скасувати треба, ми родичі. Людмила Миронівна моя рідна бабуся. Який же тісний цей світ. Добре, що все так рано розкрилося. З цієї історії ми з Юрою ще багато сміялися.