Ми з Аріною разом займалися. Вона із забезпеченої родини, єдина дитина, яку всі балували. Ми разом займалися для вступних іспитів у репетитора. Вона займалася для вступу до столичного, найкрутішого інституту, а я для вступу до місцевого, який у разі чого могла сама сплатити. У моєї матері троє дітей, яких вона доглядає одна, не могла я звалити на неї свої витрати, тому підробляла продавщицею в книгарні. Аліна ніколи у своєму житті не працювала, але у неї на руках був телефон останньої моделі та навіть машина з особистим водієм.
Вона вчилася неохоче, якось ліниво, насилу дотягувала до прохідного бала. Вона не напружувалася, бо знала, що навіть якщо не надійде, батьки через знайомих усє владнають грошовим шляхом. У мене результати були значно вищими, я збиралася зробити все, щоб вступити на бюджет. Якось у мене вона запитує: -А чому ти з такими балами не хочеш документи подати до столичного ВНЗ? Я знизала плечима: -Там не можна буде вчитися на бюджеті та працювати, вимоги суворіші. -А навіщо тобі робота? – здивувалася Арина.
-Тому що треба якось свої витрати забезпечувати і мамі ще допомагати. Арина зневажливо скривилася. -Твоя мама невдаха, якщо ти їй маєш допомагати. На свою адресу я б проковтнула все що завгодно, але не на адресу мами, адже вона насправді дуже намагається, щоб її діти нічого не потребували. -Невдахи твої батьки, раз виховали таку марну, самозакохану істоту. Я просто встала та пішла. Світ досить несправедливий. Чому таким, як вона все так легко дається? Але часу довго розмірковувати на цю тему не було, адже треба було працювати.