У Назара я закохалася з першого погляду. Ми були родом із одного села, довго спілкувалися, потім почали зустрічатися, і одного разу він попросив у мене руку та серце. Весілля призначили на осінь. У селі так було заведено: гуляти тільки після того, як весь урожай буде зібрано. І ось того суботнього ранку, коли ми з бабусею копали картоплю на городі, прибігла сусідка, схвильована, і сказала, що має новини. -Навіть не знаю з чого почати. Коротше, Галина, наша сусідка, чекає на дитину – від твого Назара.
Я була в nаніці: що мені робити, адже весілля за два тижні. Незабаром виявилося, що сусідка справді говорила правду. Наше весілля скасували, зате все село грало весілля Назара та Галини. У ті дні мені було таке жа хливо, що просто словами не описати все те, що я відчувала. Я була змушена переїхати із села. Зв’язок підтримувала із бабусею, яка писала мені листи. Вона розповідала, що у Назара син народився. Минуло 3 роки. Я одружилася, але, чесно кажучи, так і не змогла полюбити свого чоловіка. Незважаючи на те, чоловік став для мене підтримкою та опорою на все життя. У нас народилася донька.
Виросла вона красунею, вступила до університету, зустріла хлопця, який незабаром зробив їй пропозицію. Як і належить, домовилися про зустріч із сватами – у нас у місті. Яке ж було моє здивування, коли сватами виявилися Назар та Галина! Виходить, мій майбутній зять – той самий хлопчик, через якого скасувалося моє весілля. Але ми змогли тримати все це потай, адже про все знали лише я, Назар та Галина. Донька, чоловік та майбутній зять навіть не підозрювали, через що ми пройшли багато років тому. Правильно говорила моя бабуся – від долі не втечеш…