Після весілля ми з моїм чоловіком залишилися жити у батьків. Причин на це було декілька, але ми схильні всім говорити, що так вирішили, бо мої батьки живуть одні в чотирикімнатному будинку. Взагалі справжня причина ховалася в тому, що мої батьки бо ялися самотньої старості. У мами були проблеми з тиском, у батька – із сер цем. Вони потребували турботи, але нам говорили, мовляв, дбатимуть про наших діток, допомагатимуть з усім. Вийшло все точно навпаки. Я брала відпускні, щоб подбати про маму та її город, а коли у нас народився син, мені взагалі довелося несолодко.
Батьки з онуком взагалі не няньчилися, адже мама казала, що через нього у неї тиск скаче, а тато просто не любив маленьких дітей. Вони постійно скаржилися на те, що мені потрібно навчити дитину бути тихіше, що я несмачно готую, що неправильно доглядаю за городом… загалом, скарга на скарзі. І тут трапилася така історія. Моя сестра, Світлана, яка зі своїм чоловіком уже 16 років жила в Польщі і за цей час лише один раз поверталася на батьківщину, несподівано приїхала до нас на 2 тижні зі своїм чоловіком та дітьми.
Мама з татом почали крутитись навколо неї, а я якимось чином стала її прислугою, адже щоранку носила їм сніданки у постіль (вона ще й не все їла), прибирала за ними, прала їхню одежу. Бачили б ви, як мама няньчиться з онуками, дітьми Свєти, як тато щоразу приносить їм подарунки, повертаючись додому. Я розумію: вона живе в іншій країні, батьки сумують, але так не підуть справи. Я теж хочу бути коханою дитиною, я не хочу бути просто робочою силою у рідному домі…