До п’яти років Алла була найщасливішою дитиною. Її дуже любили батьки, а головне вони любили один одного. Принаймні, так думала Алла. Тому для неї було повною несподіванкою, що тато від них поїхав. Просто поїхав із кінцями. Алла дуже за ним сумувала, адже батьком він був чудовим. Алла була дуже прив’язана до нього. Мама переважно була зайнята домашньою роботою, на Аллу в неї залишалося мало часу. А батько часто з нею грав, вони гуляли разом. Батько навіть навчився готувати млинці, щоб не відривати маму від її інших справ, коли Аллочці їх хотілося. Він був добрим батьком, але видно чоловіком був так собі.
Як інакше можна пояснити те, що після його відходу, мама навіть заборонила Аллі питати про нього. Алла й не питала, але дуже сумувала. Коли Алла навчилася читати, вона навіть таємно від мами, знайшла в її записнику номер телефону бабусі і зателефонувала їй. Бабуся дуже зра діла. А коли Алла сказала, що дуже нудьгує за нею з татом, запросила до них. Цікаво, як вона собі це уявляла? Адже Аллі було лише шість. Алла нарікала, що мама її не відпустить. Бабуся порадила вмовити маму і приїхати вдвох. У цей час повернулася мати, і Алла поклала слухавку. І всі, ні бабуся, ні батько після цього ніяк не виявилися. Туга Алли по батькові переросла у стійку образу. Лише у шістнадцять років вона знову зателефонувала батькові.
У справі. Потрібен був його підпис на документі. Батько дуже зра дів, під час зустрічі з нею так і сяяв від щастя, але для Алли це вже ніякого значення не мало. Прощати батька вона не збиралася. Батько зрозумів. Він спробував пояснити свою поведінку тим, що їхньому спілкуванню перешкоджала мати Алли, а влаштовувати розбирання і перетягувати Аллу як канат він вважав за неправильне. Не хотів травмувати психіку дитини. Добрий намір, але nсихіка у Алли все ж таки виявилася тра вмованою – вона росла з переконанням, що батько її поkинув. Вона вважає, що він пови нен був за неї боротися і винним у цій ситуації вважає виключно його. Але може й мати була неправа, фактично позбавивши свою дитину батька?