У нас із Петром від початку наших відносин любов і гармонія. Ми один одного дуже добре розуміємо, навіть не сва рилися ніколи, не рахуючи останній випадок. Познайомилися ми на роботі, працюємо в одному офісі. Шлюб ми створили чудовий. Ми вже одружені три роки. Півроку тому Петро завів розмову про дітей. Я дітей люблю і хочу, але є одна проблема, я nанічно бо юсь полоrів.
У мене тітка так загинула і двоюрідна сестра. Тітки не стало під час природних пологів, а двоюрідної сестри під час кесаревого розтину. У мене на цьому ґрунті фобія розвинулася. Мій чоловік знав про мої страхи, але вважав, що мені треба їх подолати. Я намагалася йому пояснити, що не можу так просто впоратися з тривогою, але він відмахувався. Я почала таємно від чоловіка пити протизаплідні.
Саме тому спроби не мали успіху. Чоловік із цього приводу су мував, але я ніяк не могла набратися сміливості, щоб відстояти свою позицію та розповісти правду. Нещодавно Петро виявив у моїх речах коробку протизаплідних і закотив сkандал, назвав брехухою та зра дницею. -Ти просто не хочеш дітей, а всі твої стра хи вигадка! – кричав він. Звісно, мені було прикро. Він зібрав свої речі і поїхав до матері. Тепер я не знаю, що робити.