Ганна Семенівна виховувала одна дочку. Коли чоловік пішов на вій ну, вона залишилася з маленькою Женею сама. Дівчина росла дуже примхливою та шкідливою. З нею доводилося несолодко, але Ганна все розуміла і ніколи, нізащо доньку не карала. Одного разу, вже у більш свідомому віці Женя заявила, що вона збирається до Італії на заробітки, а Ганні нічого не залишалося, як просто чекати на доньку, або хоча б листи від неї, адже зв’язок на телефоні не завжди ловив у тому селі. Єдиним заняттям для бабусі стали спогади. Вона згадувала, як Женя робила свої перші кроки, тримаючись за руку мами, як грала з маминим довгим волоссям, як вчилася у мами готувати…
Женя не могла просто так kинути маму. Ганна у це не вірила. Вона постійно чекала на дочку: щодня по кілька разів виходила на ґанок і кілька секунд дивилася на дорогу, що вела до її будинку. Доньки там ніколи не було, але Ганна часто бачила іншу дівчину років Жені. Сусідка Ганни Семенівни була навіть чимось схожа на її дочку: чи то рисами обличчя, чи типажем – важко було зрозуміти. Незнайома дівчина часто сварилася зі своїм чоловіком, а одного разу Ганна побачила її, як вона nлакала біля вікна.
Наступного дня Ганна Семенівна спекла рулет із джемом – улюблені ласощі Жені, і пішла в гості до сусідки. – Я бачу, вам теж самотньо, як і мені, – сказала Ганна, коли дівчина їй відчинила двері, – ось, вирішила вас своїм фірмовим рулетом почастувати. – Ви помилилися, – грубо сказала дівчина і зачинила двері. Образа пропалювала груди Ганни Семенівни. Вона захотіла навіть заnлакати, але стримала себе. Аж раптом, повернувшись до свого будинку, жінка побачила знайомий силует дівчини. Нарешті через стільки часу Женька повернулася до мами.