Марія дуже запізнювалася і через це переживала. Вона практично лежала, хоч і розуміла вже, що нікуди не встигне. ”Юра лаят иметься знову” – приречено думала вона, подумки вона вже змирилася з таким результатом подій. Через поспіх вона послизнулася і впала прямо біля зупинки. До неї підійшов школяр років десяти. -Ви в порядку? Вам потрібна допомога? Дівчина заперечливо хитнула головою і опустила погляд.
Хлопець несподівано засунув їй у руки пакунок. -Візьміть, це кіт на удачу! Дівчина здивовано подивилася на пакунок. -Як це? – Бачите, він різнокольоровий, такі котики приносять удачу. Кошеня в її руках жалібно нявкало. -Ну все, я спізнююся! Бувай! Хлопчик різко розвернувся і втік, а Маша так і залишилася стояти з пакунком у руках. -Але я не вмію доглядати котів … Але робити було нічого, вона взяла малюка з собою. Усю дорогу до Юри у її голові крутилися дивні думки.
Коли вона до нього нарешті дійшла, то натрапила на незадоволений вираз обличчя, чомусь вона запитала: -Юро, а ти мене любиш? Хлопець здивовано глянув на неї. -Що це ще за питання? Вона зазирнула до нього в очі і не знайшла там кохання. Вона запропонувала розлу читися. Так вони розійшлися. Минуло півроку. Мурка, яка ніколи не виходила з квартири навіть за відчинених дверей, якось вибігла в під’їзд і застрибнула на руки молодого хлопця. Варто було Маші його побачити, як її серце прискорило ритм.