Скільки я пам’ятаю свою маму, вона завжди була дуже розумною, суворою та владною жінкою. Ці риси в ній були яскраво виражені, але вони були в міру. Хоч у нашій сім’ї і були старші чоловіки, вона все одно була як би негласною главою нашої сім’ї. Мама давала гарні поради щодо життя, які знадобилися на багатьох етапах життя і не тільки мені, до речі. З роками мама удостоїлася більшої поваги. Ось тільки згодом, старість добре пошмагала її, і стара вона нікому не була потрібна, ось її і влаштували в будинок для людей nохилого віку.
Все це сталося без мого відома, адже на той момент я навчалася в іншій країні і не знала, що відбувається з мамою. Тільки коли повернулася, я дізналася, що мама знаходиться в будинку для літніх людей. Я була не в собі від зл ості, але швидко заспокоїла себе і вирішила поїхати до мами і побачити все на власні очі. Я припускала той варіант, що там їй жилося краще, ніж у нас вдома, тож я вирішила її відвідати.
Умови життя в тому закладі були жахливі: скрізь було брудно, старими майже ніхто не займався, персоналу було просто начхати на них, а працювало там людей зо три, не більше. Я не могла бачити, як колись сильна і незалежна жінка перетворилася на дитину, яку навіть не доглядають, тому я забрала маму до себе додому, відокремила для неї цілу кімнату, і я була рада, що хоч зі мною вона відчувала себе щасливішою.