Наталя з Михайлом прожили в щасливому шлюбі двадцять років, виховали дочку. А потім Мишко пішов до жінки молодше. Наталія ніяк не могла змиритися зі зра дою любимого. З-за постійних переживань вона сильно захво ріла і швидко згасла. Настя з батьком не спілкувалася. Вона ніяк не могла простити його за те, що він так вчинив з матір’ю. Коли матері не стало, вона через місяць стала розбирати речі її і знайшла записку. ” Моя улюблена донька, я хочу тобі сказати, що перед самою смертю пробачила твого батька, і моя душа заспокоїлася. І ти не тримай на нього обра зу. Потрібно навчитися милосердю”.
Настя поклала записку назад. Пробачити батька вона ніяк не могла, образа не дозволяла. Вона просто намагалася не думати про нього. Минуло два роки. Якось вийшовши з роботи, вона побачила батька біля свого офісу. Він загородив їй дорогу. -Настя, привіт, ти не відповідала на дзвінки, тому я прийшов. Я хочу сказати тобі, що дуже шкодую, що все так вийшло, що я такий поганий батько і чоловік. Прости мене. Мені недовго залишилося жити, ліkарі кажуть, що пара місяців.
Злоякісний наріст виявили пізно. У мене є син від другої дружини, п’ять років. Аліса поїхала і kинула нас, син їй не потрібен. Будь ласка, подбай про нього, коли мене не стане. Настя на нього подивилася холодно. -Нічого не обіцяю. Вона поспішила піти. Через півроку їй зателефонували зі служби опіки, повідомили, що батька не стало, і вона єдиний близький родич Жені. Спочатку вона хотіла відмовитися забрать хлопчика, але тут мимоволі згадалися слова з записки матусі. Настя важко зітхнула. Дитина ні в чому не ви нен. -Так, я заберу брата.