Світлана шукала однокімнатну квартиру. – Стало бути, тобі сподобалися 16-А і 68-а квартири. – Т-так, – здивовано простягнула Свєта, адже номера квартир вона не говорила. – Так, з однокімнатних тільки ці дві сім’ї і продають свої квартири, – здогадалася про причину її здивування тітка Соня. У 68-ій сусіди хороші, тихі. Справа молода сім’я. З дитиною, правда, але дитина вихована. А зліва-бабуся, божа кульбаба. У неї зі слухом проблеми, так що телевізор можеш поставити до її стінки, не завадиш. А головне, знизу там дуже приємний молодий чоловік живе. Походиш рази два каблучками по квартирі, він прийде до тебе лаятися, дивись, що-небудь у вас і складеться.
– Так, не треба мені цього. – Даремно, хлопець він хороший. І симпатичний, між іншим. – А що щодо 16-ої квартири. – О, ремонт тобі сподобався, так? – Так, особливо ванна кімната. Просто цукерочка. – Ось тільки цукерочка ця через рік, інший, червоточинами піде. – Чому це? – Тому що не потрібно ображати робітників, які тобі ремонт роблять. Господарі з виплатами їх мурижили, ось ті і постаралися. – А ви звідки знаєте? – Від них же, робітників, і знаю. Я про цю будівлю все знаю. У 16-ій і сусіди сkандальні. Так що, моя тобі порада, бери 68-у.
– Спасибі, – усміхнулася Свєта. – Скільки я вам винна за консультацію? – Раніше за розмови грошей не брали, – засмутилася тітка Соня, – а я і зараз не беру. Свєта подякувала тітку Соню ще раз і попрямувала до виходу. Тітка Соня пішла її проводити і раптом запропонувала: – А знаєш, що? Сходила б ти в зараз в 64-у квартиру. – Навіщо? – Подивися на свого сусіда знизу. Ну збреши що-небудь, а сама до нього придивися. Якщо сподобається, тоді і купуй квартиру. І тітка Соня зачинила двері перед носом своєї гості.