У який саме момент, наш син перетворився з досить працьовитої людини на трутня, зрозуміти не можу? У школі Боря навчався на четвірки та п’ятірки. Займався волейболом. Навіть хотів стати професійним спортсменом, але ми з чоловіком його відмовили. Син вступив до університету, на факультет прикладної математики. Хотів стати програмістом. Але вчився абияк. Нам він казав, що університетський курс розрахований на теоретиків, а він не хоче в це заглиблюватись. Йому потрібні практичні знання. Заради справедливості слід сказати, що з практикою в нього якраз усе було добре.
Після закінчення університету він влаштувався працювати, але потім фірма збанкрутувала, і наш син залишився без роботи. Почав ходити на співбесіди. Кілька місяців походив і покинув. Ми його не смикали, думали нехай озирнеться, розбереться що до чого. А син почав допомагати мені по дому та батькові в гаражі. За півроку він і це закинув. Тепер він пару разів на тиждень приходить додому пізно вночі, смердить перегаром і спить до полудня. Ми з ним і виховні бесіди проводили, і позбавили фінансування, і закликали його влаштуватися на роботу – хоч кур’єром. Не допомагає. На які кошти він гуляє – незрозуміло. Син спить до полудня, а ми з чоловіком оремо як прокляті, щоб було на що жити.
А вчора він прийшов, і серозним тоном сказав… – Я хочу розпочати свій бізнес. – заявив він нам. Заради Бога. Ми були б лише раді. Але який бізнес, у якій сфері, звідки візьме стартовий капітал, він нічого не говорить. Як я розумію, для нього самого це поки що темний ліс. А поки що лежить на дивані та мріє. Як якийсь Обломов. Ми з чоловіком вже не сподіваємося, що зможемо вплинути на сина, закликаючи стати самостійним. Зважилися на відчайдушний крок – вигнати його з дому. Як то кажуть – не доходить через голову, дійде через ноги. Залишиться без батьківської допомоги, доведеться побігати, щоби вижити.