Я десять років працювала журналістом. По роботі часто бувала у відрядженнях в самих різних країнах. Чого тільки про мене не говорили сусіди. Вони чомусь твердо були впевнені, що я заробляю на життя ескортом. Може, варто це вважати компліментом? А все через те, що жила я дуже довгий час одна, добре заробляла, рідко бувала вдома, могла бути відсутньою кілька місяців, поверталася зазвичай зі свіжим загаром. Мені не дуже хотілося повертатися додому в ті роки. Я сама по собі людина екстравертна, тому мені дуже важливо спілкування з людьми.
Вдома мене ніхто не чекав. Робота стала для мене віддушиною, без неї я б зовсім зачахла від самотності. У великому мегаполісі не було для мене практично жодної рідної душі. Я сама з області. Моя сім’я там живе досі, вони там працюють, все у них в порядку. Три роки тому я познайомилася з Іллею. Він фахівець з реклами, працює дистанційно, співпрацює з багатьма великими фірмами. Так вийшло, що наш менеджер тоді злягла в лікарню, і я вела з ним переговори. Ми відразу один одному сподобалися.
До зустрічі з ним я якось ігнорувала свою потребу в особистому житті. А тут мені стало ясно, що я хочу собі ось такого затишного, серйозного, комфортного чоловіка. Ілля теж втомився від самотності і потягнувся до мене у відповідь. Через рік після знайомства ми одружилися. Я все ще дуже часто відсутня вдома, але повертатися зараз суцільне задоволення. Ілля завжди вдома, бо працює з дому. Коли я приїжджаю, я дзвоню в двері, хоча і у мене є ключі. Для мене величезне щастя, що є хтось, хто може відкрити двері.