При першій зустрічі свекруха мене тепло прийняла і надалі намагалася нормально спілкуватися зі мною. Не можу сказати, що вона щось конкретне робила проти мене, але через неї чоловік ніколи не буває вдома, не звертає уваги на мене і не помічає, як зростає п’ятирічний син. У чоловіка важкий робочий графік; йому доводиться працювати з понеділка по суботу, з восьми ранку до восьми вечора. У нього не залишається часу на сім’ю. Єдиний день, коли ми хоч годину можемо побути наодинці, це неділя.
Але і в цей день я залишаюся зовсім одна з маленьким сином. Свекруха чудово знає, що у чоловіка робота, і він не встигає нвіть пограти з дитиною, але кожну неділю в неї з’являються термінові справи, які неможливо зробити без чоловіка. А чоловік любить маму, не може їй у чомусь відмовити. Але у свекрухи є здоровий, міцний чоловік, зять, чи не можуть вони пересунути диван без сина? Я розумію, вони теж сумують за ним, але не можна ж забирати чоловіка на весь день, адже і вдома його чекає сім’я.
І ось минулого вихідного знову зателефонувала свекруха і попросила чоловіка відвезти її до сусіднього місто до рідних. Чоловік, не встигнувши поснідати, вийшов з вдома. І ось ще один день без нього. Чому його матір ніколи не дзвонить чоловікові дочки, чому їй завжди потрібен саме син? Не знаю, як довго це може продовжуватися, але ж я не кам’яна, теж не можу жити без уваги та любові. А для нашого сина він просто чужий дядько, який спить у нашому будинку. Як пояснити свекрусі, щоб перестала руй нувати нашу сім’ю…