Нещодавно Ігоря Сергійовича призначили начальником відділу. В цей день він зайшов у відділ, подивився на Петрова і суворо промовив: – Зайдіть до мене, коли звільниться час. Колеги Петрова підозріло подивилися один на одного. -Гаразд, зараз прийду. Петров не знав, навіщо його покликав начальник, та й з таким суворим тоном. Начальник мовчав, але Петрову було цікаво. – Що будемо обговорювати? – запитав він начальника. – Нічого хорошого, – відповів начальник. – А що сталося? – Ви мені скажіть. Вам колеги не подобаються? – З чого ви взяли? Ми давно працюємо разом, я звик до них. – Правда? А до мене дійшли чутки, що ви себе відсторонено ведете і ігноруєте колег. – Я? Ігнорую? – Так, не дивуйтеся. ви не берете участь в обговореннях, а коли вони намагаються вас розговорити, ви відповідаєте: “немає часу розмовляти, у мене важливіші справи”.
– Цікаво, у нас є донощики?! – Тобто ви не заперечуєте, що таке сказали? – Ні, говорив. – Ага, так, які у вас справи, які є “важливішими”? – Ви правда хочете дізнатися? – Так, я повинен знати, у чому причина вашої напруженості з колегами. – Гаразд, а нагадайте, у вас одна дитина, так? ,- Петров навіть не дочекався відповіді,- так, одна. А у мене п’ятеро дітей. -Скільки? – здивувався начальник. – Дивно, що це до вас не донесли. П’ятеро, і голова в мене зайнята ними і тим, що вони творять у своїй кімнаті. – Тобто? Ви тримаєте п’ятьох дітей в одній кімнаті? – Вони діти, а не тварини, щоб їх тримати. Так, у нас двійка. В одній кімнаті я з дружиною і малюк, а в іншій четверо різностатевих дітей. – Петров, вам потрібна квартира побільше. Про іпотеку не думали?
– Ні, з чого мені оплачувати іпотеку? Родина тримається тільки на мені, а моя зарплата самі знаєте яка. – Звичайна у вас зарплата. – А обставини незвичайні. – Тоді, чому ви народили п’ятьох? – Тому що я обожнюю дітей. Ви вашу дочку любите? – Звичайно. – Тепер помножте цю любов на п’ять. Вони всі у мене ось тут,- Петров поклав руку на серце. – Так, Петров. Ти мене здивував,- начальник перейшов на ти,- ти і зараз про них думаєш? – Постійно! – Моя донька виросла і поїхала на навчання. Квартира така порожня після неї. – А ви наро діть другого. – Ти з розуму зійшов? Дружині 43. – Мама мене наро дила в 45, так що ще встигнете. Ось побачите, як ваше життя зміниться після його народження. – Так, ти правий, – начальник задумався над його словами,- добре, йди працюй. Я подумаю, як тобі підняти зарплату. Виявилося, про тебе дурниці поширюють. Я розберуся з цим. Ти правильна людина, Петров, – сказав він і простягнув йому руку.