Це сталося зовсім недавно. Свекри тільки-но закінчили ремонт і покликали нас, щоб ми його оцінили. Тоді я побачила найжахливіший ремонт у моєму житті. Стіни були пофарбовані в кольори, що не поєднуються муж собою, меблі так взагалі з палеозою, матеріали дуже важкі, кімнати темні, навіть із включеним світлом. І при цьому, мій чоловік почав хвалити людей похилого віку, мовляв, який гарний ремонт зробили, молодці, але я все сказала, як є. Така я людина: якщо я щось думаю – кажу в обличчя.
Літні люди були засмучені, але так вони хоча б дізналися, який несмак зробили. І ось їдемо ми додому, чоловік навіть у мій бік не дивиться, тільки зі злим виразом обличчя витріщався на дорогу. Вже вдома, він похмуро глянув на мене, і сказав, що вже втомився від того, що я така зла по відношенню до всіх. Адже це було не вперше, коли я псувала комусь увесь настрій одним своїм словом…
Раніше багато випадків бувало, що він мене хапав за руку, відводив у тихий куточок, щоб сказати, що я надто агресивна. Для нього сказати правду – це бути агресивним. Не те, щоб я не вмію дивуватися і радіти дрібницям. Наприклад, деякі витвори мистецтва з макаронів та фломастерів нашого сина, я повісила на холодильнику і навіть у соц.мережах виставляла, але старі люди – не діти, їм можна гірку правду висловити, адже вони могли хороший ремонт зробити. Ніколи не розуміла, не розумію та не зрозумію логіку чоловіка.