Дочка моя завжди писала і дзвонила мені тільки тоді, коли від мене потрібна була якась допомога. Я жила в селі, чоловік мене кинув через те, що я наро дила хво робливу дівчинку. Я не впадала у відчай, за допомогою сусідів виростила дочку, вона коли закінчила школу, заявила, що не хоче залишатися в цій глушині і хоче переїхати в місто. Дочка, переїхавши в місто, поступила в універ, і щоб вона не жила в орендованій квартирі, я допомогла їй взяти квартиру в іпотеку.
Через кілька років, Ірина сказала, що виходить заміж, я їй допомогла з усіма приготуваннями, а потім, коли у них народилася дочка, вона з зятем приїхала в село, сказала, що забирає мене жити до неї, щоб я доглядала за онукою. Я, якщо чесно, не хотіла в місто, звикла адже до села, але допомогти потрібно було, тому я зібрала кілька речей і поїхала до них жити. Я помічала, що зять незадоволений був тим, що я живу у них вдома, але ж вони самі запропонували. Коли внучка підросла трохи, дочка сказала мені, що збираються віддати її в садок, а я можу повернутися в село.
Мені було прикро, але я нічого не сказала, повернулася додому і просто не могла заснути, так як було дуже холодно. Дізнавшись, що я повернулася, прийшла сусідка зі своїм сином: Віктор, побачивши, що дах зламаний, грубка не працювала, сказав, що все полагодить, а я поки можу жити в їхньому будинку. Пройшов приблизно місяць, дочка приїхала до мене з онукою і сказала, що чоловік вигнав її. Вона вибачилася за таке погане ставлення: зараз вона зрозуміла, що була неправа і більше не женеться за матеріальними благами.