Я на 20-му тижні ваrітності. Коли впізнали стать дитини, ми з чоловіком стали замислюватися про ім’я. Я вже уявляла, яке гарне ім’я має бути у моєї дочки. Але одного разу прийшов чоловік і сказав, що буде краще, якщо ми назвемо нашу дочку Феклою – на честь бабусі. Я дивилася на нього і плескала очима, була в աоці. Мені здавалося, що він жартує. Він мені розповів, що бабуся пообіцяла залишити нам будинок, якщо ми дівчинку назвемо її ім’ям. Виявляється, він серйозно говорив. Я одразу йому сказала, що не збираюся заради якогось будинку називати мою дочку таким ім’ям.
Адже потім у школі, на вулиці, скрізь обзиватимуть мою дочку, дражнити її, і вона постійно соромиться свого імені. Чоловік тоді сказав, мовляв, нічого страшного, поміняє ім’я, коли виросте. Він також додав, що у разі відмови бабуся подарує свою оселю братові чоловіка. Адже брат назвав сина на честь діда. Якщо чесно, мені не цікаво, хто, кого і як назвав; особисто я не називатиму свою дочку цим жа хливим ім’ям. У мене є двійка у маленькому містечку. Квартира хороша, але мій чоловік відмовився переїжджати туди, мовляв, хоче жити в столиці.
Я не назву свою дочку цим ім’ям, навіть якщо все життя поневірятися по орендованих квартирах. У житті є речі важливіші за квартиру. Чомусь мій чоловік цього не розуміє – чи не хоче. Я назву свою дочку так, як я хочу, сучасним і красивим ім’ям, щоб вона виглядала в дзеркало, називала своє ім’я і милувалася собою. На світі багато гарних імен. Ім’я у житті грає велику роль і може багато про нього розповісти. У моєї дочки буде гарне ім’я – як у принцеси. А будинок бабуся нехай залишає собі разом зі своїм ім’ям. А бабуся може залишити свій будинок тому, хто погодиться назвати свою дитину на її честь.