У мене старша сестра Настя. В наших батьків ми двоє. Я і вона. Після закінчення школи вона поставила собі за мету максимально швидко вийти заміж. Як не дивно, вона досягла своєї мети. Після того, як влаштувалася на роботу, вона змогла закохати в себе одного співробітника, і за кілька місяців він почав жити в нашій трикімнатній квартирі. Спочатку все було гаразд. Кожен мав по кімнаті. Ситуація була більш-менш спокійною. Коли я переїхала в інше місто, мама з сестрою мені обіцяли, що я будь-коли можу повернутися до свого рідного куточку. Через рік після мого переїзду моя сестра народила первістка, а через два роки – другого. Відповідно, у них виникла думка про розширення за рахунок моєї кімнати. Батьки наші підтримали їхнє рішення. Так і сталося, що, приїхавши після чергової сесії до батьківського будинку, я виявила, що я більше не маю кімнати. Коли я попросила маму переночувати у них, вона запропонувала мені розкладачку в її кімнаті з батьком.
Сестра з чоловіком зі мною майже не спілкувалися. Я зрозуміла, що на мене тут не чекали. Мама, звичайно, сказала, що мене звідти ніхто не виганяє, але все було ясно. Того вечора я переночувала у подруги. Наступного дня повернулася до гуртожитку інституту. Там же у мене нормальне ліжко. На п’ятому курсі, коли нас відправили писати дипломні роботи, була та сама ситуація, і плюс до всього, діти, що кричать. Я постаралася не звертати на це уваги та якось почати писати дипломну, але не виходило. На цей раз мені допомогла однокурсниця. Вона жила сама і запропонувала мені підселитися в неї. Та й удвох було б легше написати. Коли я виїжджала, мама з величезним полегшенням зітхнула, а сестра навіть не вийшла зі своєї кімнати.
Після ВНЗ я знайшла роботу, і якось дуже швидко, не розуміючи всієї серйозності ситуації, вийшла заміж за Антона. Батьки та сестра сказали, що дуже раді за нас. А я вихвалялася тим, що живу з чоловіком в окремій квартирі. Знала б, чим це обернеться. Перші півроку все було гаразд. Але потім, коли я заваrітніла, мій дорогий чоловік попросив позбутися дитини. Я відмовилася, і тоді він подав на розлучення. Пояснив, що не готовий стати батьком. Квартира була його, і мені довелося знову поїхати до батьків, тоді я була вже на шостому місяці ваrітності. Мені відчинила двері моя вагітна сестра. Вони з чоловіком відмовилися звільнити мою кімнату і додали, що їхні діти вже звикли там жити.
Батьки мої просто мовчали. Переночувавши в тієї моєї подруги, я повернулася до колиաнього чоловіка. Сказала, що мешкатиму в його квартирі до виходу з деkрету. Але там він був не один: у нього вже була співмешканка. На мій подив, вони особливо і не заперечували. Настя, нова kохана мого колиաнього чоловіка, навіть з розумінням поставилася до цього. Так ми живемо. Я, мій новонароджений син, мій колишній чоловік та його kохана. Сварок у нас не буває, але моральна обстановка не найприємніша. Поки що я не можу вирішити щось щодо окремого житла. З батьками та сестрою взагалі не спілкуюся, точніше, вони зі мною не бажають спілкуватися. З мамою за весь цей час говорили лише раз. Ось така історія у мене. Як буде далі – не знаю.