У мене, крім дідуся, нікого не було. Із батьками мені не пощастило. Батько був актором-невдахою, він покинув мене і зник із мого життя. А про маму я нічого не знала, дідусь ніколи не говорив про неї. Ми жили дуже бі дно. Дід не знав, як долати всі nроблеми. Тепер, коли я маю дітей, я розумію, як важко виростити дитину. Кожен Новий Рік ми святкували бі дно. Але дідусь намагався зробити все, щоб подарувати мені новорічне диво. Одного разу я побачив біля ялинки шкарпетку.
Я не зра дів, бо це була стара шкарпетка дідуся. Але він заспокоїв мене і сказав, що це чарівна шкарпетка – і там є цукерка. Якщо я з’їм цукерку, то вранці там лежатиме нова цукерка. І так відбувалося щороку. Я з нетерпінням чекав кожного Нового Року. Але одного разу я побачив, як дідусь кладе цукерки в шкарпетку. Саме на той момент моє дитинство закінчилося. Минули роки. Після закінчення школи я влаштувався працювати. Тепер у мене сім’я, діти, дружина.
На Новий рік моя дружина подарувала дідусеві електробритву, про яку дідусь завжди мріяв, а онук подарував картину, яку сам написав. Я вирішив зробити сюрприз. Зберіг той носок і вирішив подарувати його дідусеві. Дідусь спочатку взяв шкарпетку, але потім побачивши, що всередині – його улюблене зелене яблуко. Він від щастя аж заплакав. Я сказав дідусеві, що якщо він з’їсть це яблуко, то вранці там з’явиться ще одне. Таким чином я ніколи не забував класти в носок зелене яблуко. Життя зараз дуже важке, і дуже важливо, щоби хтось дарував нам диво.