Батьки вирішили починати ремонт. Я вже стала шукати для них хорошу бригаду, все-таки nенсіонери, самі не впораються. Але мама мені повідомляє: -Не треба ніяких чужих людей до нас у хату. -Так як ви одні все робитимете? -А Ми не одні, нам зять допомагатиме. Альошка – чоловік моєї сестри. І він зовсім не здатний ні до чого, де потрібна чоловіча сила. Він просто цвях забити не може, не кажучи вже про ремонт. Вони з сестрою, коли переїхали, то вже на все готовеньке. Але мама була просто щасливою: -От зять і буде помічником. Вони з батьком усе швиденько зроблять, він у нас просто золота людина.
-Мамо, а ти впевнена, що він впорається? -Так звичайно. А що там робити, шпалери переклеїти, стелі побілити, лінолеум прокласти і все. Минуло десь два тижні, і ось радісна мати покликала всіх до неї в гості. Як на новосілля. Я відразу помітила кілька нерівностей, тут криво, косо. Але загалом виглядало непогано. Мама нахвалювала свого зятя. Олекса сидів щасливий і уплітав котлети. А після вечері я почула розмову сестри з мамою, вони якісь гроші рахували. Коли гості пішли, я вирішила запитати у мами, про які гроші йшлося. -А так ми вважали, скільки Альошка за роботу потрібно заплатити.
-Чого … мама, він же зять вам, а не чужа людина. -Ну і що, він же всі свої вихідні на нас витрачав, дивися, яку красу нам зробив. -Мамо, це не нормально, це просто поrрабування. Я б вам хорошу бригаду за цю суму знайшла, вони могли якісніше зробити. -Ну ти ж своїх подруг у перукарні безкоштовно не стрижеш, от і ми Альоші заплатили. Мені було соро мно на місці Альоші та сестри: як можна було у літніх батьків брати таку суму? Тим більше вони знали, що це я батькам грошима допомагаю, а не вони.