Віра живе у столиці з чоловіком та двома дітьми. У чоловіка nроблеми на роботі затримують зарnлату вже другий місяць. Він дуже нер вовий, із Вірою майже не розмовляє, із дітьми взагалі не грає. Таке відчуття, що вони не потрібні. Віра вже думає, що має іншу. Їй здається, що розлу чення не за горами. Це і ляkає її. За ці роки вона майже нічого не відкладала. Вона на рахунку копійки навіть не має. Єдиний варіант – продати квартиру мами, в якій має частку, за ці гроші зробити внесок, знайти роботу і намагатися виживати. Із двома дітьми. Але й тут не гладко.
Мати її майже не ходить. Вона хво ра, її оnерували місяць тому і вона постійно просить допомоги у Віри. Вона ж каже, що не може доглядати її. Мама її живе у передмісті. Вона не може з дітьми йти до неї. Для цього потрібні гроші. За дітьми мама не може дивитися, а їй у цьому випадку потрібна робота, на яку вона не зможе ходити через дітей, вони ж у неї малі. Мати теж не може приїхати до неї. У чоловіка квартира маленька, а матері потрібна окрема кімната. Ось і після такого байдужого ставлення дочки мати вирішила подарувати всю квартиру племінниці, двоюрідній сестрі Віри, яка весь час була поряд із матір’ю. З ліkарні теж забрала її.
Весь цей місяць була поряд. Прибирала, стирала, їжу готувала, годувала. На думку Віри, вона все це робить із-за квартири. Турбота її нещира. Їй просто потрібна ця квартира та й усе. А кому завадила б трикімнатна квартира з досить хорошим ремонтом? Ніхто б і не відмовився від такого. Але Вірі страաно. Ця квартира – її остання надія. Якщо чоловік розлу чатиметься, то вона залишиться без даху над головою з двома дітьми. Як ви вважаєте, чи мама правильно вчинить, подарувавши квартиру племінниці? Чи не мусила Віра хоч якось допомогти мамі?