Три роки тому трапилося Лі хо. За мір мій батько. Мама залишилася одна у великому будинку. Приблизно тім годиною наро дилася моя дочка. Я вирішила кликати маму до нас на два-три тижні, щоб трохи її відвернути, і щоб вона допомогла мені з дитиною. Без її допомоги я не впоралася б сама. Звичайно, я володнала все з чоловіком. Це його квартира, по-перше, по-друге, ми мали жити вчотирьох в однокімнатній. Чоловік погодився. Це був наш перший досвід щодо дитини, тож чоловік розумів, що мама справді може допомогти. Мати переїхала.
Справді, вона нам дуже допомогла: готувала, прибирала, гуляла з дитиною, іноді ночами забирала до себе, щоби ми з чоловіком виспалися. Минулий тиждень, місяць, Новий Рік, весна, літо. Три тижні розтяглися на три роки. Я запропонувала мамі повернутися до свого дому. Але ця думка привела її в ж ах. – Я не зможу там жити. Зовсім одна. Я пом ру від самотності, – твердила вона. Я розуміла її думку, альо кож розуміла, що нам з чоловіком важко жити з нею в одній. Чоловік довгий час нічого не говорив, жодного разу не давши мамі зрозуміти, що вона нам заважає.
Але останні півроку вже натякав, і зрештою прямо казав мені, що йому ця ситуація не подобається. Потрібно швидко щось вирішувати. – Ти розумієш, що жити із тещею в однокімнатній квартирі на постійній основі ненормально? Коли вона вже поїде додому? – Їй не хочеться жити там самій. Може, запропонувати їй продати свій будинок та купити квартиру неподалік? – Ти з rлузду з’їхала? Вийде ті саме. Я нізащо не допущу. Зі сме рті твого батька минуло вже три роки. Ми не можемо завжди бути поряд. Вона має вчитися жити самостійно. Може приходити в гості кілька разів на місяць, але не більше. Не знаю, як знайти вирішення цієї nроблеми.