Чоловік Лізи пішов та залишив сім’ю без нічого. Розлу чення у цей час нормальна практика, але не в цьому випадку. То були дев’яності. Ні Лізі, ні чоловікові місяцями не nлатили зарnлату. Сім’я годувалася хлібом, молоком та продуктами, які були підтримкою підприємства, де, власне, він і працював. І так, чоловік своїм відходом прирік Лізу та їхню десятирічну дочку, Катю, на голод. Іноді Ліза отримувала невелику суму rрошей, і вони ледве пережили зиму. Весною їй та іншим працівникам підприємства виділили ділянку землі під картоплю. Ліза з донькою зраділи, і скоріше посадили картоплю.
У вересні треба було копати картоплю. Але Ліза захво ріла, і їм довелося зайнятися цим пізніше. Прийшли вони на поле, а воно було пусте. Напевно, злодії викопали їхню картоплю. Світ вали вся, остання надія згасла. І Катя почала копати рештки картоплі, щоб потішити матір, і показати, що не все втрачено. — Мамо, швидше, підійди сюди! — Покликала Катя з іншого краю поля. — Що трапилося? -Дивися, це халат, весь у землі. Треба віднести до міл іції. -Ти Що, сума зійшла? — Розсер дилася Ліза. — Та це ж доказ. Вони можуть знайти зло діїв за відбитками пальців. — Не неси нісе нітниці. Їм не до нас, — заnеречила Ліза і спробувала відібрати халат у дочки.
Тут із кишені халата випали дорогоцінні прикраси. Це були золоті каблучки та годинник. Вони скам’янілі, адже їм так пощастило зі зло діями. -Життя справедливе! — Сказала Ліза, обійняла Катю і вони поїхали додому. Ці прикраси забезпечили їм гарне життя на тривалий час. За цей час Ліза змогла стати на ноги, дати доньці гарну освіту. З’явився чоловік, запропонував зійтись. Вона виrнала його і веліла ніколи більше не повертатися. Минув довгий час. Нині Катя вже доросла. Відучилася і працює на добрій роботі, допомагає мамі. Вони часто згадують картопляне поле та безглуздих злодіїв, які, самі цього не хоч, їм дали другий шанс.