– Киця-киця-киця, – Таня шукала свого кота. Той вибіг з квартири, як тільки вона відкрила двері. “Ладно. Нагуляється-прийде. Не перший раз”, подумала Таня і повернулася в квартиру. Але в той день Мурзик не прийшов. Засму чена дівчина вирішила витра тити день на пошуки вихованця. Роздрукувала листівки з мордою Мурзика і розклеїла по під’їздах найближчих будинків. Опівдні пролунав дзвінок у двері. – Ваш? – видний хлопець тримав Мурзика на руках. – Мурзище! – дівчина сяяла від щастя. – Де ви його відшукали? – Сам прийшов. Я живу на першому поверсі, вікно постійно відкрите. Ось він до мене і регулярно навідується. – Виба чте! Адже він вам заважав?
– Зовсім не заважав. Я Марат. – представився молодий чоловік, віддаючи кота господині. – Таня, – обіймаючи Мурзика відповіла вона. – Радий знайомству, – просяяв хлопець, – сподіваюся, знову побачимося. Через день історія повторилася. Те ж місце, ті ж дійові особи. – Коли він втече в черговий раз, відразу приходь до мене, – порекомендував Марат, спускаючись до себе. Тепер, приходячи з роботи, Таня спершу заглядала в квартиру до хлопця, щоб забрати Мурзика додому… – Здрастуй, а це знову я! – Весело вітала вона Марата. – А Мурзик де? – А він до мене сьогодні не приходив, – хлопець розrубився. – Вранці він зі мною вийшов, – настрій у Тані пішов на спад, – може біля дверей чекає мене… Але і там Мурзика не було.
Вийшли шукати на вулиці. – Киця-киця, – кликали вони на два голоси. – Мяу, – послухалося зверху. Мурзик сидів на гілці дерева. – І чого ти там сидиш? Кого чекаєш? – Звернувся Марат до кота. – Спускайся, давай. Але Мурзик самостійно спускатися категорично відмовлявся. Довелося хлопцеві наму читися з ним. – Подряпини йодом потрібно змастити! – переполошилася Таня. – Пішли до мене. – А давай я покличу тебе на побачення! – Раптом запропонував він. Таня зніяkовіла. Марат їй дуже подобався. – Запрошуй. Я”за”… “Відмінного хлопця я їй знайшов. Тепер і про кішечку для себе можна задуматися”…