У день свого народ ження Інна Романівна стояла біля вікна в гордій самоті і nлакала. Колись вона була душею компанії, а зараз навіть діти про неї не згадували

ПОЛЕЗНОЕ

Інна Романівна відзначала свій день народження, стоячи біля вікна, дивлячись, як люди на вулиці у веселому хаосі бігають туди-сюди з подарунками та пухнастими ялинками. За молодістю Інна Романівна була веселою, енергійною та оптимістичною жінкою. Вона працювала бухгалтером. Всі її колеги любили її хоча б просто за те, що вона піднімала всім настрій навіть у найжа хливіші робочі дні. Зараз Інна зустрічала свій 60-й день народження у будинку для людей nохилого віку. У своїй кімнаті, на самоті. Навіть подруги Ленки з ранку ніде не було – напевно, втомилася від історії Інни з життя. Інна Романівна мала 2 дітей. Син, Сашко, вже давно жив у іншому місті із сім’єю. Іноді він відправляв листівки на різні свята, а так він особливо не брав участь у житті матері.

Донька, Ліза, теж мала свою сім’ю. Вона жила в одному місті з мамою, але вирішила, що «спеціальній установі мамі буде краще». Взагалі, Інна Романівна виховувала дітей так, щоб вони нічого не потребували. Всю зарnлату вона витрачала на їхні хотілки. Навіть коли чоловіка не ста ло, Інна намагалася відгородити дітей від гори клопоту, що звалилася на неї. Але, мабуть, щось вона робила не так, якщо діти так з нею вчинили. Раптом на обличчі Інни з’явилася посмішка. Побачивши, як молода пара тягне ялинку до машини, Романівна згадала, як вони з чоловіком ялинку прикрашали, як вона мчала по хаті зі стра хом, що не встигне привести себе до ладу до приїзду друзів. За посмішкою пішла зра дницька сльо за.

Але не встигла Інна Романівна заглибитись у свої nроблеми, як до неї постукали. — Заходьте, — намагаючись вкласти гарне волосся, сказала вона. У кімнату увійшла подруга Олена з трьома іншими знайомими старенькими. Вони мали торт і кульки в руках. — Вітаємо з Днем народження. Бажаємо щастя та міцного здоров’я, – сказала Олена. — Що ж ти не попередила, я хоч би одяглася гарно… — посміхаючись запитала Інна. — Дурненька, суть сюрпризу полягає саме в цьому, — відповіла подруга і обійняла Інну. Старенькі сиділи так до ранку, згадували свою молодість, сміялися, подекуди nлакали. Вранці всі розійшлися по своїх кімнатах, а Інна лягла на ліжко. Їй не спалося. Вона намагалася вгамувати бі ль і обра зу в собі, адже ні Саша, ні Ліза їй так і не зателефонували, а вона чекала їх найбільше на світі. Не помітила Інна Романівна, як заснула. — Мамочко, з днем народження, — Інна Романівна почула знайомий голос.

— Сашко? Сашенька, синку! — Уві сні до неї прийшов син, Сашко. — Що з нею, чому вона не прокидається? — Все добре. Вона з подругами допізна відзначала свій день народження. Втомилася бідолаха, поринула в міцний сон. Інна Романівна не розуміла, чи вона насправді чує ці голоси. Але вона раптом стрибнула з місця. Так, це був голос її сина. Він повернувся за мамою. – Я вчора прилетів. Хотів влаштувати тобі сюрприз, — сказав син, обійнявши маму, — але не знайшов тебе вдома. Чому ти не сказала, що Лізка тебе сюди відправила. Інна Романівна nлакала. Вона навіть не могла говорити. — Мам, у нас виліт за 2 години. Збирайся швидше. Побачивши запитання матері, Саша продовжив. — Ти полетиш зі мною. Додому. Моя дружина – гарна дівчина. Вона вже чекає на нас удома. А онук взагалі сам просився до тебе. — Так, Романівно, — сказала працівниця, — добрий у тебе син. Попрощайся з подружками. Хоча після ваших вчорашніх гулянок ніхто ще не прокинувся. — Так, Сашко – моя гордість. — Сказала Інна Романівна і пішла в бік кімнати Ленки.

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *