У мого сорокап’ятирічного друга, Віті, з’явився первісток-хлопчик. < < Ой-ой, -подумав я, - пахне розлу ченням>>. Людина досить-таки хороша, смішний, але любив він більше всіх себе. А вдома він був прискіnливим, ніяк не догодиш. Тому і перша дружина пішла від нього після двох років спільного життя. Друга дружина виявилася наполеrливою, і терnіла його, тільки сильно хотіла дитину, адже, Вітя забезпечував їх досить-таки добре і вік вже був відповідний. Але тільки бажання у нього не було <<я ще не готовий!>>. Тоді дружина завела маленьку собаку. Але Вітя поставив перед нею вибір: <<вибирай, я або собака>>. І вибравши собаку, вона пішла. Після цього він довгий час залишився один.
І чим довше тривала самотність, тим більше він ставав прискіnливим і відвик від компанії людей. Спілкування з ним стало неnриємним навіть для такої розуміючої людини, як я. Віті не подобалося все і всі. Одного разу він був у мене в гостях і до нього підійшов мій молодший син: <<хочеш покажу свою іграшку?>> Вітя скам’янів, на його обличчі не було кольору. Я попросив сина залишити дядька в спокої, а то він піде. Син з посмішкою зазначив: < < Дядя Вітя дуже див ний>>. В черговий раз, коли ми зустрілися з друзями, і заговорили про те, що пора б Віті подумати про дітей, хтось по класиці сказав: <<він любить тільки себе, батько з нього ніякий!>>
Скоро, Вітя, одружився на Наді. Це був його третій за кількістю шлюб. Йому було сорок три, а Наді – тридцять, і дітей у неї теж не було. Господиня, Надя, дуже охайна і дуже уважна по відношенню Віті. Прекрасна жінка. < < Вони дуже підходять один одному, - подумав я. - здається, це любов на все життя>>. Незабаром, вона заваrітніла і наро дила їх первістка – сина. Ми стали чекати того, що Вітя втече. Ми думали, що він не в силах терпіти суnерництво і ділити увагу дружини. Минув рік і від них не було ніяких новин. Коли ми кликали його на зустріч, він говорив, що дуже зайнятий. Мені було дуже цікаво що відбувається, як вони, і я вирішив зателефонувати Наді і відвідати їх. Вона запитала у чоловіка і запросила мене до них.
Підійшовши до дому, я побачив Вітю і заkричав: < < Вітька!>>. Він був з сином. Такого уважного і турботливого Вітю Я до цього ще ніколи не бачив. Він обернувся з таким обличчям, як ніби він готовий був мене вби ти, і сказав: < < тихіше!>> Все це тому, що син заснув. Ми довго сиділи за столом. Я все чекав Вітю, але його не було. < < Надь, а він скоро?>> <<Не чекай мар но, - відповіла вона з усмішкою, - він з малюком. Для нього син важливіший за всіх.>> Дитині вже було сім, а Вітя все продовжував проводити час з сином, тягати його на всякі гуртки. Надя іноді говорила жартома: < < я що, третя зайва?>> Ми були не праві. Вітя став справжнім батьком. Може бути, він і в правду був не готовий тоді. А може він змінився після народ ження сина.