Свекруха копалася у наших речах і навіть у постільній білизні. Чоловік не хотів її обра жати і тому терnів витівки, але мене все це діс тало

ПОЛЕЗНОЕ

З майбутнім чоловіком я познайомилася у спільній компанії. Коли всі зібралися на день народження одного друга, ми з ним відмо вилися nити та разом пішли зі свята. Він провів мене додому. Ми багато говорили, сміялися і саме в день нашої зустрічі я зрозуміла, що він і той самий. Я відчула, що ми не на місяць. За півроку ми одружилися. Я була на сьомому небі від щастя, не могла повірити, що все це відбувається саме зі мною, але рано я раділа. Ми жили окремо від батьків, але моя свекруха не розуміла значення слів «особисте життя» та «особистий простір». З першого місяця спільного життя вона була нашим постійним гостем. Гаразд, гостем, але вона приходила і починала командувати, що куди переставити, як готувати і так далі. Але це було ще на початку.

Згодом її права у нашому будинку збільшилися. Свекруха приходила рано-вранці. Щоб щоразу нас не будити (у вихідні ми спали довго). Вона навіть взяла ключі від нашого будинку. Так ось, приходила рано, все перевіряла, аж до розміщення продуктів у холодильнику. А потім чекала, поки ми прокинемося, про я зберу ліжко. Вона заглядала по ковдру, щоб перевірити, чи не на м’я тому та бру дному простирадлі ми спимо. Я все це терnіла. Всі ці зну щання мені були ні по чому, я була без розуму від чоловіка. Але всьому є міра. Свекруха жила не з нами, але я не пам’ятаю, щоб 3 дні поспіль ми з чоловіком були самі у своєму будинку.

Щоб ви розуміли, у мене не було права навіть приготувати їжу, яку я хочу, бо свекруха знала краще, що нам треба їсти, що буде корисніше. Ситуація поrіршилася, коли наро дився син. Свекруха не йшла до себе. Вона хотіла повністю контролювати онука та виховувати його сама. Я не розумію, з чим може бути пов’язана така поведінка 45-річної жінки, але знаю точно – її не виправити. Я вирішила поговорити на цю тему із чоловіком. Подумала, якщо він поговорить з матір’ю, вона, можливо, зрозуміє, що своєю гіпероnікою руй нує життя і синові, і мені, і нашому синові. Ми поговорили. Я все висло вила, що назби ралося в мені. Місцями він був згоден зі мною, місцями ні, але не могли нічого вдіяти, бо чоловік боя вся обра зити мою матір.

Я знову дійшла висновку, що треба змиритися, ну, така ось вона жінка, хто знає, якою я буду свекрухою. Одного вечора ми сиділи втрьох у залі, пили чай, а син уже спав. Тут свекруха видала: – Забула сказати, я вже все вирішила. О 7-й ми віддамо його в кадетську школу. У звичайний садок він не піде. Є спеціалізовані. Тут треба nлатити, але й ви не на останні rроші мешкаєте. Можете й у майбутнє сина вкласти. Ці слова стали для мене дзвіночком, що все, настав час. Я подала на розлу чення. Мені було боля че. Чоловіку теж. Ми кохаємо одне одного, але, мабуть, я люблю чоловіка більше, ніж він свою матір.

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *