Євгенія знайшла своє кохання, будучи вже одруженою. Про розлучення не довелося довго думати.

ПОЛЕЗНОЕ

У невеликому кафе Євгенія та Анатолій мали зустрітися. Вона прийшла раніше і здригнулася від несподіванки, коли чоловік непомітно підійшов та привітався. Сів перед нею з огидним оскалом. — Привіт, кохана, сумував! Який привід? Євгенія намагалася приховати всі свої емоції та огиду. До речі, до них підійшов офіціант. Антон замовив собі обід, а Євгенія кави, до якої, швидше за все, навіть не доторкнеться. — Мені потрібне розлучення, ось всі папери, підпиши і розійдемося по-доброму, — сказала Євгенія спокійним тоном, хоча зсередини все виверталося. — А мені потрібна ти, в моєму домі, в моєму ліжку, на моїй кухні, — криво посміхаючись, відповів Анатолій. — Ніколи більше не бувати цьому, я краще по мру, ніж до тебе повернуся! — Дурненька моя дурочка.

Все, чого я бажаю, маю, щоб ти там не говорила, — посміхнувся він. — У такому разі це буде винятком. Я до тебе нічого не відчуваю, кохання немає. Я не повернуся, — Євгенія говорила рішуче. За час, проведений з Олегом, вона багато чого переосмислила і повертатися в цю рутину не збиралася. — А до кого ж ти відчуваєш кохання, — ледве вимовляючи запитав він, — до Морозова? Євгенія нічого не відповіла, але відвела від нього погляд. Відповідь він зрозумів і без слів. — Жень, ти ж для нього як іграшка: пограє та кине. Ти тут намагаєшся будувати таку велику дівчинку, а йому на тебе наплювати. Він з іншою одружується! — люто промовив чоловік. Анатолій зачепив ахіллесову п’яту Євгенії, але вона не подала вигляду. У ній не було жодних сумнівів щодо коханої людини. Олег дав їй слово, що знайде вихід із ситуації. Вони дуже люблять одне одного і нізащо не змінять одне одного.

— Ти готова закреслити все та стати його коханкою? — Він весь спотворився від подиву. — Краще буду його коханкою, ніж твоєю дружиною! Євгенія розуміла, що грає із вогнем. Але стримати себе вже не могла. Спочатку розмови її душив страх, а зараз вона відчуває свободу та відчуває нікчемність свого чоловіка. Вона хотіла принизити чоловіка за всі її страждання та муки. — Гадіно! — Анатолій грубо намагався взяти її за руку, але вона спритно ухилилася і відсунулася подалі. — Забери від мене свої брудні лапи! — Ти про це ще дуже пошкодуєш. Я тебе в порошок зітру. — Дерзай, — кинула Євгенія. Хоч вона і відчувала лють чоловіка і цей пронизливий, пропалював наскрізь погляд, але їй це було вже байдуже. Він лише нікчемність у її очах.

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *