Олексій та Ірина були вже пенсіонерами. У Олексія померла сестра, і він поїхав її ховати. А повернувся із дівчинкою. Ця дівчинка була онукою сестри Олексія. Мати її давно покинула, її виховувала бабуся із трьох років. Дівчинці вже дванадцять. А тепер бабусі не стало. Дівчинка залишилася сама. Ірина зі строгим поглядом подивилася на чоловіка, вона вже знала, що він задумав. Ірина накрила на стіл, запросила дівчинку Віку за стіл, а сама пішла до спальні поговорити з чоловіком. Він просив залишити дівчинку в них удома, адже рідних не мала. Спочатку Ірина не розуміла, як вони у пенсійному віці зможуть дбати про маленьку дівчинку.
Але чоловік наполягав, тому що дівчинка вже не маленька, проблем із нею не виникне. Ірина погодилася. Нехай живе з ними, що вдієш? Поговоривши про все, вони повернулися на кухню, а дівчинка, зрозумівши про що йшлося, схопилася з місця.
– Будь ласка, не кидайте мене. У мене нікого, крім вас, немає. Вони вже твердо вирішили, що дівчинку не залишать. Вони отримували допомогу на неї, продали будинок сестри у селі, щоб були гроші на Віку. Вони мали дорослих дітей, у яких уже по троє дітей школярів. Жили вони окремо та не часто приїжджали до батьків. А коли приходили, казали, що не розуміють, чому батьки не віддають до дитячого будинку дівчинку, а мучаться з нею. Але вони не мучилися. Дівчинка допомагала їм у всьому. У всіх домашніх справах допомагала бабусі. Минуло три роки, і не ста ло Олексія.
Приїхали діти. А Віка пішла до сусідів. Коли ті приходили, Віка почувалася зайвою і йшла. Діти знову вмовляли матір віддати дівчинку до дитячого будинку та спокійно жити. Але Ірина не погоджувалась. Вона ж онука сестри Олексія. – Вона мені у всьому допомагає. Ви приїжджаєте до мене дедалі рідше, а вона завжди поруч зі мною і в усьому мене підтримує. Я хочу на неї переписати свою квартиру. Адже вона зовсім одна на цьому світі. А мені останнім часом все важче з ліжка вставати. Вона мені допомагає, без неї я не впоралася б,— казала мати. – Так до тебе твої онуки приїдуть, у них канікули якраз. Вони тобі допомагатимуть, і ти квартиру на них перепишеш. Внучки приїхали за кілька днів. Але допомагати бабусі вони не збиралися.
Бабуся просила їх по кілька разів щось зробити, а вони ледве з місця вставали. Не подобалося їм за бабусею дивитися. Ось вони й поїхали за два дні. А з бабусею залишилася Віка. На ній була вся хата. Вона і добре вчилася, і готувала, і прибирала в хаті, і за бабусею доглядала. Ось бабуся й вирішила покликати нотаріуса та оформити на неї квартиру. Доньці це не сподобалося, вона обіцяла, що онуки їй у всьому допоможуть, а вона перепише заповіт, але Ірина вирішила остаточно. – Не залишай мене одну, – попросила Ірина Віку. – Як же я залишу тебе? Що ти говориш? Адже ти найрідніша мені на цьому світі.