Люда прийшла додому дуже втомлена. Цілий день вона тягала мішки, овочі розкладала по поличках, продавала, рахувала гроші. Потім забиралася в кіоску, мила підлогу. Натомість сьогодні дали зарплату. Тож Люда зайшла до магазину, купила крупу, картоплю, молоко. Все для дому та нічого для себе. Вона вже не пам’ятає, коли собі хоч щось купувала. Коли вона прийшла додому, то почула, як у кімнаті щось упало. Вона тут же підбігла туди, виявилося, що це її син Юрко вирує. Він перекинув стілець. -Синочку, що трапилося? Що ти робиш? -Мені це все набри дло.
Ця бі дність, я ходжу в старому светрі, у мене навіть комп’ютера немає, а дівчинка, яка подобається, навіть не подивиться на мене ніколи! Люді було шкода сина. Вона просто фінансово не могла дати йому те, що потрібне підлітку. Чоловік пішов від неї, коли Юрі було лише два роки. Йому не потрібна була родина. Так Люда одна і тягне на собі сина. -От, візьми картку, я сьогодні зарплату отримала. Купи собі що хочеш. -Мені нічого не потрібно, – сказав син і вийшов надвір. Люда почала розкладати продукти по полицях.
А по щоках текли сльо зи, від безсилля через те, що вона не може забезпечити синові краще життя. Наступного дня Люді пощастило більше. Виявилось, що чоловік її колеги купив синові новий комп’ютер, а старий вони хотіли викинути. Але коли колега почула розповідь Люди, то вирішила просто так віддати. Увечері Люда вирішила порадувати сина. Розповіла Юрі про комп’ютер. -Мам, ти пробач мені … я тобі вчора наговорив. Просто дівчинка одна подобається, а я їй ні. От і хвилююсь. Люда міцно обійняла сина. Вона розуміє, що він дорослішає, от і нервує. Нічого, всяке у житті буває.